3. Зміна етнічної ідентичності

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2010

3. Зміна етнічної ідентичності

Звичайно, наведена схема не є універсальною. Під впливом життєвих умов момент усвідомлення необхідності зміни етнічної ідентичності може статись і тоді, коли особистість, частково на підсвідомому рівні, вже опанувала багато навичок поведінки, ха­рактерної для іншої етнічної культури, практично інтегрувалась в уклад її життя, частково оволоділа мовою, засвоїла, вивчила твори професійної культури іншого народу. В такому випадку трансформаційний період відбувається швидко, причому без періоду іміта­ційного (оскільки особистість опанувала вже форми і засоби, ха­рактерні для нової етнічної культури). Для зміни етнічної ідентичності особистості треба лише усвідомити свою нову позицію в си­стемі етнічних відносин, нову точку бачення та сприйняття, пере­жити психічну переорієнтацію та засвоїти нову систему цінностей, критеріїв, суджень, виходячи з цієї ієрархії цінностей. За такою схемою відбувається розвиток процесу зміни етнічної ідентичності особистості, яка мігрувала в інше етнічне середовище і прожила там достатньо тривалий час. Під впливом повсякденної практики така особистість мимоволі засвоює багато елементів традиційної етнічної поведінки того народу, в середовищі якого опинилась. Етнічну ідентичність особистість зберігає тільки спираючись на свої соціально-психологічні орієнтації, на власний етнос, зберігаю­чи настановлення на те старе «ми», в якому особистість зростала і виховувалась. Але коли у неї відбулася внутрішня переорієнтація, то, по суті, «технічно» вона вже готова, щоб задекларувати свою нову етнічну ідентичність. Тим більше, коли оточення всіляко схвалює та стимулює орієнтацію на його «ми».

У різних регіонах світу і в різні епохи складаються певні типові способи, або шляхи переходу від усвідомлення належності особис­тості до однієї етнічної групи до такого ж усвідомлення щодо ін­шої. Ось, наприклад, описані А. М. Решетовим умови переходу з етнічної групи хань до етнічної групи хуей у Китаї: «Відомо, що хуей та хань різняться передусім релігією; мова у них спільна. Хань, беручи шлюб з жінкою хуей (мусульманкою), повинен відмо­витись від поклоніння своїм предкам і божествам, не їсти свинину та не відзначати свята ханьського святкового календарного циклу, передусім Свято весни. Така людина переставала вважати себе хань, і справа тут не тільки в зміні її самосвідомості, а й психології: вона вся була орієнтована на сприйняття хуейських культурних цінностей, загалом надаючи перевагу ханьським».

М. Баряктарович, який спеціально вивчав проблему зміни ет­нічної самосвідомості, також робить висновок, що неможливо розглядати цей процес за єдиною схемою, хоч і можна встановити найтиповіші його фази. Щоправда, дослідник концентрує увагу лише на етнографічному боці явища. Які внутрішньоособистісні процеси його супроводжують, учений не розкриває.

М. Баряктарович виокремлює такі п’ять фаз. Перша – запози­чення зовнішніх рис та ознак поведінки, способу життя (наприклад елементів одягу). У другій фазі відбувається запозичення особистих імен і впровадження мішаних шлюбів (зауважимо, що друга фаза характерна для групи і практично не має сенсу для окремої осо­бистості, оскільки у цьому випадку зміна імені може входити до заключної фази зміни ідентичності, а взяття шлюбу з особою іншої національності навпаки – до першої).

Третя фаза пов’язана з прийняттям чужих релігійних обрядів, принаймні формального їх виконання. Можливе потайне виконан­ня обрядів попередньої релігії. В албанців для таких людей навіть є спеціальне визначення – «ляраман» (удаваний).

У четвертій фазі відбувається зміна мови (звичайно, це теж умовно, бо на рівні окремої особистості перехід на іншу мову може передувати зміні релігії).

Кінцева фаза етнічного або точніше на­ціонального інтегрування й ототожнювання і пристосування до но­вих умов життя – зміна свідомості своєї колишньої національної належності.

У сучасних умовах з’явилися нові відміни зміни ідентич­ності. Почастішали випадки, коли особистість, по суті не іден­тифікується з жодними спільностями. Перебуваючи у стані постій­ного соціального дрейфу, переходячи з однієї соціальної ніши в іншу і ніде не закріплюючись, особистість практично втрачає будь-яку як соціальну, так і етнічну ідентичність, втрачає свою мову, культуру в широкому розумінні цього слова, але нову ідентичність не засвоює (за винятком окремих елементів, які забезпечують її іс­нування в суспільстві). Вона перетворюється на «людину незвідки», відбувається процес її деперсоналізації.

Складність та заплутаність со­ціальних процесів, драматичні колізії життєвого шляху особистості, не однозначна простолінійність її. долі породжують не тільки про­цеси зміни ідентичності, а ще складніші процеси повернення до попередніх ідентичностей. Іншими словами, нині можна зафіксува­ти поряд з процесами переходу від одної ідентичності до іншої (трансформація ідентичності) ще й процеси реідентифікації (повернення до попередніх ідентичностей). Останні набирають си­лу тепер у зв’язку із загостренням національних відносин у певних регіонах та масовим від’їздом (часто панічною втечею) тих, хто не належить до так званих корін­них національностей. Повернувшись у рідні місця (чи рідні місця батьків), вони включаються в процес етнокультурної реідентифікації. Більш детальна характеристика та аналіз цього соціаль­ного процесу потребують спеціального дослідження.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*