2. Зміна етнічної ідентичності

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2010

2. Зміна етнічної ідентичності

Процес зміни етнічної ідентичності особистості умовно можна розділити на два етапи – етап розпаду, розладу колишньої іден­тичності та етап зародження, становлення нової. Звичайно, як і будь-який психологічний чи соціально-психологічний процес, зміна ідентичності не відбувається за чітко окресленими та суворо послідовними етапами. На практиці вони зливаються, поєднують­ся, в чомусь ідуть паралельно. Але як теоретична схема, як відо­браження логіки загального процесу двохетапна концепція є прий­нятною.

Початком розладу колишньої ідентичності є поява в особистості певних сумнівів щодо деяких моментів, рис, ознак свого ідентитету. Якщо окремі вияви цих почуттів породжують переживання з цього приводу, то починається наступний період розпаду ідентич­ності.

Цей період можна визначити як період наростання глибокого внутрішнього конфлікту, як етап усвідомлення особистістю потре­би в тому, щоб розібратись у своїх ідентифікаційних проблемах.

Гостре переживання глибокого внутрішнього конфлікту пересу­ває його у центр духовного життя особистості, витискаючи на пе­риферію свідомості ставлення до всіх інших сфер життя. Втрата координат у системі етнічних відносин переживається особистістю як «знеособлення», втрата свого «Я», деперсоніфікація. Стан внут­рішньої дисгармонії може тривати довго, але кінець-кінцем пере­ходить у стан пошуку виходу з даної ситуації.

Початком виходу з цієї ситуації, а разом з тим і початком ново­го етапу, є зародження нової ідентичності. Воно починається з мо­менту усвідомлення особистістю необхідності відмови від свого ет­носу (котрий перестав вже бути для неї «своїм») та виникнення по­зитивної установки щодо нової позиції у системі етнічних відно­син. У початковому періоді цього етапу особистість створює у свідомості ідеальну модель даного етнічного ідентитету на базі тих знань, які вона має про вибраний нею етнос. Ідеальна модель може бути збірною, уявною, може, навіть, ґрунтуватися на образі якоїсь конкретної людини – представника даного етносу.

Потім настає наступний період. Його можна назвати „насліду­вальним”. У цей період особистість організує свій спосіб життя відповідно до традицій даного етносу, опановує способами по­всякденної поведінки, навичками, манерами. Відповідно до нових установок вона будує стратегію і тактику спілкування вибір кола спілкування, груп перебування за етнічною ознакою. На емоційно­му рівні відбувається зміцнення почуття нового «Ми». Вживання у новий ідентитет відбувається одразу в багатьох напрямках. Осо­бистість не тільки починає переживати єдність з новим «Ми», а й відчувати протистояння з колишнім «Ми». Закріплення відповідних емоційних станів, «відпрацювання» їх різних відтінків відбувається за допомогою нових ролевих відносин, заснованих на новому ідентитеті. Відбувається свідоме вживання в новий особистий образ, в своє нове «Я».

За реалізації такої схеми зміни етнічної ідентичності закріплення нового ідентитету здійснюється і свідомою відмовою від мину­лого. Іноді така відмова може мати підкреслений або навіть демон­стративний характер. В Югославії, наприклад, під час панування турків траплялося, що «потуречені», намагаючись довести, що вони гідні нової релігії і становища, ставали найзапеклішими ворогами тих, хто і далі зберігав свою стару віру. Не без підстави говорили, що «потурченець гірший за турка».

Останній період процесу зміни ідентичності, який можна назвати «трансформаційним», починається відтоді, коли особистість уже «вжилась» у нове «Я», засвоїла узагальнену модель етнічної поведін­ки і почала трансформувати її в індивідуалізовану форму, надаючи їй свого особистого «почерку».

Для цього періоду важливими є не тільки внутрішні, особистісні аспекти його розгортання, а й зовнішні сприйняття концепції і нової поведінки особистості її оточенням.

Як уже відзначалось, спільність, особливо етнічна, виробляє багато засобів, прийомів, способів контролю ідентичності особистості і цієї спільності. Тому людині, яка вирішила змінити іден­тичність, доводиться переборювати всі ці хитромудрі перепони, які спеціально нагромаджені в кожній культурі, щоб чужинець не міг з них вибратись. Спільнота «отак собі» нікого до себе не впускає.

Свого роду «допомогою зовні», «гуманітарною допомогою» для особистості стає громадська думка тієї спільноти, з якою вона по­чала себе ідентифікувати. Великий позитивний вплив на зміцнення нової ідентичності справляє оточення, коли воно доброзичливо сприймає вибір і дії особистості. Це стосується як нової, так і ко­лишньої спільноти. Відтак вірогідність зміни ідентичності значно більша в тих культурах, де вище загальний рівень толерантності в міжособистісних відношеннях.

Однак визначити зовнішнє сприйняття нового ідентитету осо­бистості лише термінами «оточення» чи «інші» недостатньо. Вони надміру абстрактні для розуміння особливостей процесу зміни ідентичності. Необхідно їх конкретизувати через поняття малих груп, що в них особистість входить безпосередньо. Це сім’я, ви­робничий колектив, друзі, сусіди. Саме від того, як ці групи ставитимуться до факту зміни ідентичності, розгортатиметься і сам процес ідентифікації, його якість на особистісному рівні. Якщо в гру­пах перебування формується позитивне ставлення, то складати­меться якась злагода (нехай і не гармонія) між зовнішнім та внутрішнім аспектами зміни ідентичності. Як правило, толерант­ніше ставляться до зміни ідентичності особистістю у регіонах зі змішаним в етнічному відношенні населенням, там, де призви­чаїлися до міжнаціональних шлюбів. Щодо цього міське середови­ще сприятливіше, ніж сільське. Однак у багатонаціональних селах індивідуальний вибір особистістю своєї етнічної ідентичності також приймають зі зрозумінням. Так, дослідник М. Баряктарович наводить дані, що в одному із словацьких селищ, де словаки були майже мадяризовані, вони стали в наш час асимілюватися хорвата­ми, і зараз трапляється, що рідні брати проголошують себе належ­ними до різних національностей: так, з п’яти братів досліджуваної сім’ї двоє вважали себе хорватами, один словаком, один – угорцем, один – німцем. Цю ситуацію можна якось зрозуміти, якщо враху­вати, що їхній дід був мадяризованим словаком.

Якщо з боку оточення формується негативне ставлення, неро­зуміння, атмосфера відчуження, то виникає конфліктна ситуація, вихід з якої особистість нерідко знаходить у цілковитому розриві з цими малими групами. Найскладніші і найдраматичніші відносини складаються при цьому в сім’ї. Іноді це призводить до розриву з сім’єю, близькими, уходу з дому, виїзду з рідних місць, іноді виявляється як прокляття батьками дітей, відмова від них та ін. Подібні ситуації ставали нерідко сюжетом літературних творів. Особливо часто вони трапляються у наші дні.

Наприкінці розглянутого періоду завершується й етап зміни ет­нічної ідентичності. Новий етнічний ідентитет стає невід’ємною часткою особистості, часткою її «Я». Тоді цей аспект поведінки втрачає статус особливого суб’єкта особистісної уваги, переходить у сферу несвідомого, автоматичного, спонтанного.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*