4. Структурна композиція етнічної ідентичності

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

4. Структурна композиція етнічної ідентичності

Порівняння етнічних маркерів, що вишиковуються у міру своєї значущості для представників кожної з наведених етнічних спільнот, дає підстави говорити про суттєву роль мови в усвідомленні етнічної єдності (так само, як і в усвідомленні етнічної належності). Хоча це зовсім не означає, що даний факт з обов’язковістю мусить поширюватися на всі етноси. Зокрема, серед опитаних євреїв значущість мови відзначив лише кожний п’ятий респондент, порівняно з важливістю для них спільного історичного минулого (71%). Або, наприклад, серед опитаних білорусів і німців перевагу мови в груповій спільності усвідомлює кожний третій респондент. Щоправда, у цих спільнотах взагалі жоден з етнічних індикаторів не подолав 50% бар’єру.

Втім, на думку більшості респондентів, вирішальними у забезпеченні етнічної єдності є також народні традиції, звичаї, рідна земля, спільне історичне минуле. Що ж до інших індикаторів, то, не маючи такої одностайної підтримки респондентів, вони разом з тим підкреслюють специфічність процесу ідентифікації окремих етносів. Це передусім стосується літератури, мистецтва, фольклору, віросповідання, рис характеру, національної кухні, національного одягу, спільних зі своїм народом перспектив розвитку тощо.

Водночас наведені дані здатні набувати певної модифікації за умови розгляду їх крізь призму вікових характеристик респондентів, їхнього освітнього рівня та поселенського чинника. Якщо (як і у випадку з елементами етнічної належності) серед усіх представників опитуваних етнічних спільнот у забезпеченні групової єдності перевага з віком надається мові, традиціям, звичаям, спільному історичному минулому, віросповіданню, то рівень освіти вносить певну специфічність у розподіл тих чи інших елементів. Так, респонденти з неповною середньою освітою характеризуються схильністю до підвищення ролі мови (79%) і народних традицій, звичаїв (52%) порівняно з респондентами, що мають незакінчену вищу і вищу освіту (відповідно 54% і 39%). А, наприклад, у важливості спільного історичного минулого більш переконані респонденти з вищим рівнем освіти – 46% (з неповною середньою – 30%), вони ж відзначають і важливість з-поміж існуючих елементів, спільних зі своїм народом перспектив розвитку – 16% (порівняно з 7% тих, хто має неповну середню освіту). Цікаво, що за даним показником не розрізняються мешканці міст і сіл (8% тих й інших). Хоча їхнє ставлення до мови, народних традицій, звичаїв не є таким однозначним. Серед опитуваних селян відсоток тих, хто надає більшої значущості зазначеним елементам дещо вищий, ніж серед городян (82% і 56% порівняно з 63% і 43%). А такі елементи, як віросповідання і національна кухня, помітно превалюють в оцінках респондентів, що проживають у сільській місцевості.

До речі, значно більшої уваги заслуговують спільні зі своїм народом перспективи розвитку. Хоча, на перший погляд, у ньому немає нічого особливого, оскільки його можна розглядати як антитезу спільному історичному минулому. Проте, якщо даний елемент ідентифікації розглядати у більш широкому контексті, а саме, з позиції розвитку етнічної самосвідомості, то картина суттєво змінюється. Тому, що спільна мова, спільні традиції або інші спільні етнічні ознаки можуть поступово втрачати свою визначальну роль у життєдіяльності етносу, коли за браком динаміки розвитку перетворюватимуться на статичні, застиглі складові. А з такою ситуацією, як показують результати опитування, не виключено, що можуть зіткнутися кримські татари, болгари, молдавани. У противагу останнім можна навести угорців, німців, євреїв, але й їхній рівень усвідомлення спільних з власними етносом перспектив розвитку не такий вже й високий (на рівні 15-18%).

Показово, що проблема усвідомлення спільних зі своїм народом перспектив розвитку є не менш гострою і для українців. Причому самодостатній характер цінностей тим глибше усвідомлюється ними, чим вищим є рівень їхньої освіти. І навпаки, статичність елементів етнічної ідентифікації підвищується мірою зниження освітнього рівня респондентів. І в цьому, певно, проявляється тяжіння до емоційного чи то раціонального сприйняття етнічних цінностей, що грунтується на усвідомленні їх як реально дійових або як необхідної умови належності до того чи іншого етносу.

Отже, етнічна ідентифікація є дійсно багатогранним процесом. Це особливо усвідомлюється, коли до її розгляду залучається момент вільної орієнтації у кодах тієї чи іншої культури, її цінностях, формах виразу, що уможливлюється перебуванням у певному етнокультурному контексті та дотримуванням відповідних поведінкових стереотипів. За такої обставини значущості набувають особливості етнокультурної сімейної соціалізації. Щоправда, у даному випадку важко позбутися певної упередженості. І пояснюється це, по-перше, тим, що в окремих сім»ях частіше зберігаються лише різні фрагменти етнокультурної інформації, тому до самостійного відтворення комплексу визначальних рис етнічної культури, протягом тривалого періоду, більш здатна етнічна спільнота в цілому. А, по-друге, самі по собі етнічні спільноти можуть відрізнятися за рівнем однаковості та однорідності ціннісних переваг. Хоча це, звичайно, ніяким чином не спростовує ролі сім’ї у формуванні (чи то спонтанному, чи цілеспрямованому) етнокультурної компетентності. Інша річ, що за сучасних умов часто-густо спостерігається порушення традиційних механізмів передавання міжпоколінної етнічної інформації. І в основному це відбувається внаслідок перебирання їхніх функцій тими чи іншими соціальними інститутами або формування нових варіантів споживацької поведінки.

Посилаючись на результати наведеного соціологічного опитування, можна в загальних рисах окреслити найбільш прийнятні варіанти збереження етнокультурних цінностей, що їх демонструють представники етнічних спільнот. Зазвичай, це спілкування рідною мовою, дотримування народних традицій і звичаїв, відзначання релігійних свят, приготування національних страв, спів народних пісень, переказ народних казок і т.ін. Усі вони різняться за ступенем своєї значущості для тієї чи іншої етнічної спільноти, проте, виразно ілюструють наявний стан традиційної культурної спадкоємності який можна охарактеризувати як стан певного спрощення та уніфікації етнокультурних компонентів. Звичайно, це пов’язане з впливовістю урбанізаційних, інформаційних процесів, що, безумовно, порушують значний шар етнічної культури, позбавляючи тим самим людей усталених образів світосприйняття. Більш того, багато які з етнічних цінностей, навіть на побутовому рівні, виявились втраченими.

Як наслідок, – зростаюча етнічність позбавилась можливості спиратись на реальні субкультури та усталені внутрішньоетнічні зв»язки.

Характеризуючи в цілому структуру етнічних цінностей, які успадковуються, слід відзначити, що суперництво за домінуючу позицію у забезпеченні етнічної спадкоємності в сім»ї чиниться, передусім, між відданістю національній кухні та дотримуванням релігійних свят. Дещо дистанціюються від них, за ступенем важливості, народні традиції, звичаї, пісенний фольклор. Проте, мабуть, найбільших коливань зазнає мовний компонент. Якщо у сім’ях опитаних росіян (77%), угорців (68%) і кримських татар (60%) надії в процесі підтримування етнокультурних традицій покладаються переважно на рідну мову, то, скажімо, серед білорусів аналогічний факт змогли підтвердити лише 5% респондентів, серед німців – 3%. А серед респондентів-євреїв етнічна самоідентифікація практично не корелює із знанням рідної мови (не виключено, що дається взнаки традиційна риса єврейського етносу – володіння кількома розмовними мовами). Втім, нагадаємо, що коли йшлося про етнічну належність і групову спільність, саме білоруси, німці та євреї виокремлювались з-поміж інших етносів низькою оцінкою реальної ролі мови. Щоправда, більш виграшної позиції вона набувала на рівні усвідомлення.

Найбільш повно можливі варіанти забезпечення етнокультурної сімейної спадкоємності використовують росіяни, поляки, угорці. Втім, незалежно від того, наскільки усвідомлено чи не усвідомлено відбувається засвоєння мови, традицій, певних форм релігійної поведінки тощо, прийнятих у сім»ї, усе це непереборювані моменти процесу конструювання етнічної ідентичності.

Безумовно, в реальності людина має значно більше варіантів вибору, ніж ідентифікація з однією визначеною спільнотою. Так, усвідомлення і володіння бікультурною компетентністю можуть стати поштовхом до формування біетнічної ідентичності. Або, наприклад, позиція індивіда, що балансує між різними культурами і позбавлена належного опанування цінностями жодної з них, дозволяє говорити про маргінальну етнічну ідентичність і т.ін.

Зрештою, дехто може зауважити, що у повсякденному житті й так існує безліч проблем, які за своєю важливістю не поступаються проблемі етнічної належності людини. З одного боку, з цим важко не погодитись, а з іншого, ігнорувати актуальність питань «Хто я?» або «Хто ми?» не уявляється доцільним і слушним, особливо за умов істотного підвищення в суспільстві значущості етнічного «Я».

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*