1. Український менталітет

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Розділ V. УКРАЇНСЬКИЙ МЕНТАЛІТЕТ

Етнічна ментальність сприймається як етнічний тип свідомого і підсвідомого світовідчуття і світосприймання, що зу­мовлюють стереотипи поведінки, психічні реакції, оцінки пев­них подій, ставлення до навколишнього середовища. Тобто етнос має свою емоційно-образну систему світобачення, відмінності в психології. Етнічна ментальність формується під впливом спад­кових етнопопуляційних, геопсихологічних, історичних, етногенетичних, політичних, культурно-міфологічних та інших чин­ників. Отже, етнічна ментальність це сформовані в про­цесі етногенезу особливості психічного складу, традиційно­го світогляду, світовідчуття і світосприймання членів ет­нічної спільноти.

Такий зміст і характер етнічної ментальності засвідчується навіть частковим аналізом менталітету українців. Так, багатство земель України сприяло формуванню в українців закоханості в природу, ліризму, споглядального і спокійного характеру. Вод­ночас багатство землі не вимагало від українців надзусиль для виживання, а тому в них недостатньо розвинена соціальна і політична активність. Але при цьому вони працелюби, якщо їм робо­та до душі. Історичні чинники та політичні реалії сформували войовничість українців козацької доби, схильність до військової служби, порядків, звитяги.

Упродовж другої половини ХVIII–ХІХ ст. політичне та наці­онально-культурне і соціальне поневолення спричинило форму­вання у значної частини українців таких негативних рис, як атрофованість національних почуттів, етнонаціональне ренегатс­тво (зрадництво), відсутність національної гордості і т.п. Зага­лом для ментальності українського етносу характерні такі системотворчі властивості, як:

а) зосередженість на проблемах особистісно-родинного світу;

б) закоханість у природу рідного краю, рідної землі;

в) анархічний індивідуалізм, що проявляється в безпідстав­них претензіях на отаманство, та недостатньо розвинені національно-державницькі устремління;

г) переважання в поведінці і діях емоційного, чуттєвого над вольовим, інтелектуальним, розумним і практичним і т.ін.

Останнім часом в аналізі національних особливостей харак­теру соціуму звертається увага на значення неусвідомлюваного при розгляді особливостей індивідуальної і групової поведінки. Це значною мірою пов’язується із визнанням того факту, на який у свій час звернув увагу швейцарський психолог і психіатр Карл Густав Юнг (1875-1961), що людина народжується не лише з біо­логічною, але й психологічною спадщиною, яка визначає нашу поведінку та досвід. Психологічна спадщина, за Юнгом, – це архетип, що несе в собі відбиток минулого в образах, уявленнях, міфах тощо. За своєю суттю архетип – це колективне неусвідомлюване, що є проміжною ланкою між матерією і психікою.

Глибинно-психічне і його значення у формуванні національ­ного характеру знайшло своє подальше осмислення у концепції соцієтальної психіки, яку запропонувала український соціопсихолог О. Донченко (1994 р.). Згідно з концепцією, соцієтальна пси­хіка – це своєрідний архетип, який увібрав у себе закодовану інформацію про різноманітні аспекти життя соціуму. У межах концепції змінюється уявлення про призначення психіки, яка розглядається як система, що має здатність генетично зберігати і передавати з покоління в покоління інформацію без залучення відображаючих властивостей опредмеченої матерії (наприклад, мозку людини). Такі властивості психіки на рівні соціуму забез­печують його інтеграцію, наділяють своєрідними культурними, соціопсихічними властивостями, що значною мірою визначає під­ґрунтя індивідуальних і соціальних процесів та їх динаміку. На формування соцієтальної психіки, окрім впливу історичних, куль­турних чинників, мають вплив географічні, кліматичні і ланд­шафтні умови життя людей, які населяли і населяють дану тери­торію. У загальному концептуальному визначенні соцієтальна психіка, таким чином, уявляється як якісно нове утворення, що має свою структурну організацію, властивості, єдине інформа­ційне і територіальне поле свого існування. Як системне утворення соцієтальна психіка має багато спільного із культурою. Ця спільність полягає у здатності цих систем зберігати і закодовувати інформацію про різні аспекти життєдіяльності соціуму. Для куль­тури така інформація пов’язується, передусім, із духовним роз­витком того чи іншого соціуму, тоді як соцієтальна психіка міс­тить інформацію про стійкі типи мислення і поведінки людей у суспільстві, про закономірності відносин, що виникають у процесі взаємодії між людьми і групами, про різні способи сприйняття, переробки та передачі інформації, на основі якої формуються ті чи інші поведінкові установки тощо.

Соцієтальна психіка або психіка суспільства є складовою культури і надає їй цілу низку психічних рис і властивостей. О. Донченко при описі соцієтальної психіки використовує відомі в психології бінарні шкали, задіяні в різних типологіях особис­тості (К. Юнг, К. Ясперс, Дж. Роттер та інші), які сьогодні зна­йшли широке застосування в аналізі культурних процесів, мен­тальних структур характерології народів. Серед розмаїтості психологічних шкал для характеристики психіки суспільства нею обрано наступні критерії: екстраверсія-інтроверсія, раціо­нальність (мислення)-ірраціональність (відчуття, емоції), інтернальність-екстернальність, емоційність-прагматичність, інтуїція-сенсорика, інтенціональність (домінування чоловічих ментальних структур)-екзекутивність (домінування жіночих ментальних структур).

Зазначені властивості соцієтальної психіки дають змогу не лише зробити інтегральну психологічну оцінку соціумам, їх куль­турним системам, але й відслідкувати в ретроспективі розвиток цілої низки соціальних явищ – особливостей становлення дер­жавності, релігійних, політичних, економічних інституцій різного рівня організації та ефективності.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*