2.Український менталітет

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

 

Україні як суспільству характерні:

1) інтровертованість, оскільки соціалізований українець має Бога в душі, живе відповідно до Божих заповідей, ним всіляко підтримується пантеїзм української примітивної релігії; він комфортно почуває себе вдома і на своїй території, ним обстоюється індивідуалістичний культурний цикл, авторитет ідеї і боротьба за неї, на нього має здебільшого відчутний вплив родовідна селянська традиція; він сповідує традиціоналізм й, відповідно, в матеріальній і духовній культурі, схильний канонізувати внутрішнє духовне життя, є прихильником «малих груп» (сім’я, братство, громада, спілка), психологічно готовий до громадянського суспільства; йому властиві терплячість, виносливість, урівноваженість, неагресивність, пасивність, миролюбність, але непокірність і навіть упертість, замішаних на внутрішній свободі; він не готовий до швидких і радикальних (реформаторських) змін, тому надає перевагу поступовості і стриманості;для нього типовою є установка на перетворення себе, а не оточення, звідси перевага особистого над суспільним, тенденція до ситуативного утвердження власного Я і самоактуалізації; йому притаманні мрійливість та ніколи незавершене прагнення до правди, власної досконалості; він індивідуаліст: хоче мати свій шмат землі, будинок, господарство тощо, а тому не любить підкорятися, принижує близькі авторитети, неспроможний створити свою владу, більше живе своїм духовним життям та уявленнями про реальний світ;

2) раціональність соцієтальної психіки, котра вказує на те, що український загал: зорієнтований на сприйняття будь-чого в деталях, піддаючи все поелементному і завершеному аналізу; не сприймає самі ідеї чи абстрактно сформульовані проблеми, вони мають бути чітко висвітлені й забезпечені засобами та планами їх впровадження чи розв’язання; буде прагнути заповнити прогалини в не­повному розгортанні (теоретичному і практичному) ідеї, процесу, задуму; сприймає навколишній світ як диференційований взаємоспричинений смисловий простір, неспроможний швидко перебудуватися і змінити поведінкові, діяльнісні чи цілепокладальні установки; вирізняється певним напруженням, обумовленим по­требою зберегти усталені форми і сутності відношень між вітальними об’єктами; характеризується планорозмірністю, наступністю, помірністю та уникає швидкої зміни рішень, стратегічних програм дій, хоч і замулює ці властивості своєю надмірною емоційністю та нерозвиненою практичністю, наслідком яких є піклування про логіку міжособистісної безпеки та оборони свого персо­нального простору;

3) емоційність національної культури, котра виявля­ється в: нетрадиційній логіці образів і почуттів, котрі виводяться з досвіду здорового глузду; відносності правди і неправди, розмитості норм, законів, етичних принципів; безпосередності під час зносин з іншими суспільствами і культурами, зокрема, схильності навіювати їм свої емоції і почуття; невимушеному декларуванні нового кон­цептуального світу; переважанні творчої та ініціативної етики над здоровим глуздом і раціональністю; нерозви­неності конструктивних складових прагматичного і науко­во побудованого життя; неспроможності навчатися на досвіді власного історичного минулого; певній імпульсив­ності, непродуманості і непередбачуваності суспільного життя; тенденції до міфологічного життєздійснення; переживанні так званого «дистресового» досвіду, тобто в породженні внутрішньосуспільних конфліктів неконструктивної природи; схильності обстоювати свої недоліки, повторювати власні помилки та чинити опір проведенню реформ; підвищеній рефлексивності, яка відво­лікає від конкретних справ; низькому рівні розвитку соціального інтелекту, а тому створює ідеальне середо­вище для розповсюдження міфологем і пліток, котрі компенсують людям здоровий глузд; міфологізації демо­кратії та відволіканні громадян від реальної участі в державному будівництві; переважанні цінностей добра і свободи над агресивністю; надмірній почуттєвості за пропорційно слабких волі та інтелігентності; соціальному фаталізмі, себто вірі в автоматизм культурного поступу; недостатності соціальної волі, котра компенсується в духовно-креативних процесах-результатах (поезія, пісня, література) та відображається в непостійності поглядів та орієнтацій; нездатності до героїчно-драматичного сприй­няття народного життя; потребі допомогти слабшим, високорозвиненім альтруїзмі; неагресивності та правовій лояльності;

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*