Національний характер

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Концептуально-теоретичні позиції науковців

Національний характер – це якості, що на противагу загальнолюдським ідеалам відрізняють людей, котрі належать до однієї нації.

Євген Головаха

Національний характер досліджують з різних концептуально-те­оретичних позицій. Його розуміють як:

1) виявлення окремих психічних рис, характерних для всіх членів певної нації;

2) модальну особистість, тобто як відносну частоту виявлення серед дорослих членів будь-якої нації особистостей певного типу;

3) основну структуру особистості, тобто певний зразок особистості, який домінує в цій культурі;

4) систему позицій, цінностей, переконань, які поділяє переважна більшість нації;

5) результат аналізу психологічних аспектів культури, що розглядаються в пев­ному, особливому, значенні;

6) інтелект, який виражений у продуктах культури, тобто в літературі, філософії, мистецтві і т. ін..

Наприклад Т. Г. Стефаненко вважає, що характер етносу – це не сума характерів окремих представ­ників, а фіксація типових рис, що по-різному виражені й пов’язані в значної кількості індивідів; тому неприпустимо приписувати будь-які риси тільки окремим етнічним спільнотам; риси характеру можна з’ясувати лише у співвідношенні з загальною системою цінностей, яка зале­жить від соціально-економічних і географічних умов та способу життя народу.

У вітчизняній психології проблему українського націо­нального характеру почали розробляти в 90-ті рр. XX ст. Зокрема М. Гримич, аналізуючи фольклорно-етнографічний матеріал, доходить висновку, що український національний характер містить два різновиди народної культури, які відображають два типи національного характеру – рільницький (селянський) і козацький, зазначаючи, що ці типи національного характеру не мали переваг один над одним, а існували паралельно. Саме такий національний характер, сформований протягом віків, властивий минуло­му української нації, тому повністю переносити його на сучасність не слід.

М. І. Пірен вважає, що національний характер – це су­купність найбільш стійких, основних для даної національ­ної спільноти особливостей сприймання навколишнього світу та форм реакцій на світ. На гадку дослідниці, риси національної психології розподілені між представниками нації нерівномірно. Найважливіші ознаки нації містяться в традиціях, звичаях, у фольклорі, віруваннях, в історії, гео-політичних та природних умовах життя етносу.

О. А. Донченко, розробляючи концепцію соцієтальної психіки, наголошує на тому, що національний характер є частиною її цілісної структури. На соціум переносяться ха­рактеристики, які домінують у суспільстві на прикладі типо­логії особистості К. Юнга. Скажімо, Україна – це інтровертований, раціональний, соціум з емоційною складовою, Росія ж, навпаки, є державою екстравертивною, ірраціональною та інтуїтивною. Авторка зазначає, що уявлення народу про будь-який інший народ не може ґрунтуватися на вилученні будь-якої диспозиції з характеру цього народу, у якому є все, як і в конкретній особистості. Але як у кожній конкретній особистості, так і в соціумі, потрібно характеризувати етнос з огляду на посилення, переваги тієї чи іншої настанови, а не її відсутності.

Наукові розробки українських учених – це тільки поча­ток догрунтовного розроблення проблеми національного ха­рактеру. Причини такого становища, вважаємо, криються: по-перше, в тому, що досі не визначено загального теоре­тичного напрямку; по-друге, попередні дослідження прово­дилися без участі психологів, а це призводило до того, що не було психологічного обгрунтування різниці між етноса­ми; по-третє, методи, за допомогою яких проводилися так звані польові дослідження, не давали змоги з’ясувати психічні відмінності досліджуваного етносу, тому націо­нальний характер досліджували, виходячи з різних теоре­тичних і методологічних положень. Дослідники етнопсихо­логічних категорій національний характер та психічний склад нації констатують, що останнє поняття ширше за своїм змістом. Якщо говорити спрощено, то психічний склад нації – це звички, традиції, звичаї. Щодо національ­ного характеру, то це сукупність типових психічних рис, які властиві більшості членів певного етносу. Але стверджува­ти, що якась риса, наприклад, гостинність, властива одній нації, було б некоректно. Тут може йтися про те, якого нормативно-оцінного значення набуває ця риса в народі, в яких формах вона реалізовується, тобто цінними є не пе­релік рис, а їхня структура й форма вираження. Крім того, національний характер характеризує емоційно-вольову сфе­ру особистості.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*