Індивідуалізм

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Індивідуалізм

Одповідальність одного перед усіма здаються українцеві якнайнестерпнішою

неволею й несправедливістю.

Микола Костомаров

Український індивідуалізм – це своєрідна еклектична суміш східного, західного та американського індивідуалізму. Але йому притаманні і специ­фічні, неповторні риси. Усі три різновиди належать до соціалізованого варі­анта індивідуалізму, в той час як український індивідуалізм зберігає властиві лише йому природну безпосередність та біопсихічну орієнтацію.

Цей індивідуалізм не активний, предметний, а сенсуалістично-спогля­дальний, інтроспективний, квієтичний. Частина цих характеристик наближує український індивідуалізм до східного, а частина до американського різно­видів індивідуалізму.Типово східною характеристикою українського індивідуалізму є спогля­дальність, квієтичність. Якщо індивідуалізм американця – активний, екс­пансивний, децизіоністичний, то індивідуалізм українця позбавлений агре­сивної інтенціональності. Він за своїм змістом нагадує мрійливе забуття поета, який заглиблений у свої переживання і безсторонньо споглядає красу природи. Інтроспективність є тим, що відрізняє український індивідуалізм від американського і східного. Спостереження за власними почуттями, емоціями, внутрішнім світом загалом виказує рефлексивність як західний елемент психокультури. Але європейська рефлексивність пов’язана з абстрактно-нор­мативною комунікацією, в той час як рефлексивне начало в українському індивідуалізмі спрямоване на близьких, рідних, друзів, мале референтне коло однодумців.

Поєднання східного квієтизму і споглядальності (орієнтальний елемент) із розвиненою сенсорикою (англо-американський елемент), з інтроспективністю та рефлексивністю (окцидентальний елемент) утворює, очевидно, якісно новий, своєрідний феномен. Постає автономна, самодостатня істота, яка навряд чи відчуватиме потребу в абстрактній соцієтальності.

Така чисто природна самодостатність спонукає не до виходу в суспіль­ство, а до ізоляції від нього. Обмеження комунікації, центрація на власних емоціях, переживаннях з часом переростають у справжній егоцентризм, що межує із зоологічним індивідуалізмом. Українець мислить не в категоріях я ти (як американець) чи я ми (як європеєць), чи я природа орієнтальний психотип), а я не я. Зовнішній світ, який не стосується його безпосередніх потреб та інтересів, є нуль, чиста негація, небуття. І якщо найближче оточення (батьки, друзі) мають шанси на взаєморозуміння, то будь-який інший, чужий, незнайомий уже не сприймається як рівний: це не людина, а річ.

Український індивідуалізм не є стратегією індивідуації, боротьби та подо­лання перешкод; це індивідуалізм розмежування інтересів і поступок, індиві­дуалізм самозамкненості та ізольованості, зоологічний і партикулярний.

Серед негативних сторін українського індивідуалізму можна назвати також його сильну емотивність та сугестивність. Річ у тому, що психологічне самовідчуження має своїм наслідком утрату контролю за гетерономними чинниками впливу на особистість. На побутовому рівні це виявляється в навіюванні та наслідуванні, схильності до хитань поведінки з незначного приводу. Зворотний бік самозамкненості – сугестивність, схильність підда­ватися панічним настроям, які актуалізують вітально-біологічний елемент адаптації.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*