Інтровертованість

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Інтровертивність

Українці – природжені буддисти. Вони і в цьому випадку знаходять вихід не в катарсисі, а в каталепсії.

Максим Розумний

Психологічно нормальна інтровертивність дає суб’єктові великі пере­ваги над оточенням, що отримують свій вираз у рефлексивності, поміркова­ності, послідовній наполегливості, здоровому традиціоналізмі та врівноваже­ності. Інтроверти меншою мірою, ніж екстраверти, залежать від зовнішнього середовища, зберігають величезну кількість психічної енергії і в цілому є кумулятивним, енергозбережувальним психотипом, їм набагато легше змі­нити себе, ніж навколишній світ, що, наприклад, в українській психіці корелює з розвиненим етичним началом, толерантністю.

У соціальній сфері інтровертивність є перевагою для гнучкого і динаміч­ного соціального інтелекту, який добре переробляє інформацію і спроможний не повторювати історичних помилок. А якщо інтровертивність поєднується з раціональністю, то потенції цього соціуму зростають у геометричній прогресії. На такій основі складаються сильно розвинені нормативні психокультури, в яких воля до влади врівноважена соціальним інтелектом, рефлексивністю. Прикладом може бути хоча б сучасна Німеччина.

На жаль, українська інтровертивність складалася в історично нездоро­вих умовах: вона є продуктом стресогенезу та його відображенням. У чому ж полягає вплив стресогенних факторів на цю характеристичну рису україн­ського менталітету?

По-перше, українська інтровертивність виражає рівень невротизованості соціуму, його перевтому через отримання великої кількості надлишко­вої інформації.

По-друге, інтровертивність зі знаком мінус унаслідок стресогенезу пере­ходить у пасивізм. Знаменитий східний пасивізм (індійський) означає стовід­соткове недіяння, розчинення у світі, але український пасивізм скоріше витриманий у канонах епікурейської етики, основний принцип якої – «Про­живи непомітно». Прожити непомітно для українця це не торкатися зовніш­ньої проблемності.

Але найнебезпечнішим наслідком домінування звичок і узвичаювання є, беззаперечно, інтелектуальна ригідність.

У цьому моменті спостерігається дещо спільне між американською та українською психокультурами. Середньому американцю, як і середньому українцю, притаманна інтелектуальна ригідність, але вона має інші похо­дження і значущість.

Американець, як і українець, – індивідуаліст, але індивідуалізм тут, по-перше, урівноважується екстравертивністю, що посилює роль соціального контролю. По-друге, інтелектуальна ригідність американця є продуктом емпі­ричного світорозуміння, це ригідність «логіки фактів», гіперфактуалізму, який пригнічує абстрактне мислення. По-третє, ригідність американця не є наслід­ком розвиненої архетипіки, оскільки відносно молода американська психокультура такої просто не має, як не має вона і розвинутих традицій загалом.

Психопортрет української ригідності інший. По-перше, українець інтро­верт, а значить, локус соціального контролю перебуває у психіці особи. Це суттєвим чином послаблює роль соціальних механізмів впливу, проти яких формується дистресовий імунітет.

По-друге, текстуальне світорозуміння є цілковитою протилежністю емпі­ричному: логіці фактів тут протиставлена витончена спекулятивність. Від­разу ж наголосимо: це спекулятивність емоційного мислення, а не абстрак­тно-теоретичного. Хоча воно нічим не поступається поверховому емпіричному мисленню американців, але в соціальному плані є безплідним.

По-третє, інтелектуальна ригідність поглиблюється через розвинену архітектоніку підсвідомого, яке ізолює українську психокультуру від інших, інтровертує її. Формується психологія «маленького містечка», де все знайоме і звичне є добрим, а незнайоме, незвичне злим. Джерело зла ототожню­ється з неузвичаєністю, що саме по собі є похідним продуктом своєрідного містечково-хуторянського націоналізму. Це різновид націоналізму, притаман­ний неагресивним у політичному відношенні інтровертивним психокультурам. Якщо європейський націоналізм передбачає експансію, то український націо­налізм, утілюючи містечкову ксенофобію, є націоналізмом страху й невпевне­ності в собі. Те ж саме можна сказати і про російський імперіалізм як різновид екстравертивної жіночої істерії: величезні запаси ядерної зброї створювалися тут виключно для самозаспокоєння, а не для нападу на сусідні країни.

Ніхто не стане заперечувати аграрно-хліборобського походження україн­ського етносу. Це відзначали і Драгоманов, і Липинський, і Винниченко, і сучасні українські історики. Прадавня архаїчна культура з усіма її обрядами, звичаями, ритуалами, писанками, вишиванками, милозвучними піснями, роз­виненою атрибутикою матріархату має сільське походження. Завдяки кон­серватизму села, про який з великою пошаною писав В. Янів, український етнос зміг перенести всі випробування своєї драматичної історії. Так, слід віддати належне тим, для кого сила звички була імперативом виживання у скрутних умовах. Але час невблаганно бере своє, і село поступово маргіналізується під впливом індустріалізації й урбанізації.

Інтроверсія не сприяє внутрішнім, духовним змінам селянина, який заздрить «великій людині міста» й одночасно відчуває до неї приховану антипатію. Змі­нюються костюм, зачіска, але не культура напівмаргінала. Він закритий для усього, в чому бачить виклик його прихованій натурі. Саме ця прихована натура була тим, що давало його пращурам життєве натхнення, самість. Інтровертивність тут виступає уже не тільки як прояв дистресу, але і як реакція відчуження на ворожий релятивізм міста, динамізм міського способу житія. Формується “окопна психологія” з ворожим поділом на “ми — вони”. “Ми” – це ті, хто, не маючи нічого, опинився у великому місті і зміг облаштуватися тут. “Вони” – це ті, хто є корінними жителями міста і до яких “ми” відчуваємо заздрість. У нас свої інтереси, а в них – свої. Селянська інтровертивність не дає належної підказки з приводу того, що вони — такі ж люди, як і ми.

Підсумовуючи аналіз інтровертивності в українському менталітеті, можна вказати на такі її детермінанти. Перша детермінанта це беззаперечно дистресовий досвід соцієтальності, що спричиняє ізоляцію індивіда. Тут інтро­вертивність є захисним екраном, який блокує надлишок подразників.

Другою детермінантою можна вважати породжену цим досвідом ригід­ність соціального інтелекту й усього, що пов’язане з соціальною комуніка­цією, абстрактною інтерсуб’єктністю.

І нарешті, третя детермінанта відчуження селянського психотипу в умовах міської культури.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*