4. Етноінвектива

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Інвектива: лихослів’я як етнокультурний феномен

Загальновідомо, що практично не існує національних культур, у яких не практикувалася б інвективна лексика. Одні культури надають перевагу інвективам у широкому значенні, інші – у вузькому. До останніх належать такі культури, як російська, китайська, американська та деякі західноєвропейські.

У кроскультурному дослідженні образливих і лайливих слів, здійсненому на матеріалі 103 мов, Едгар Грегерсен (1979) виявив, що в 66 мовах найобразливіші вислови використовують слово “мати”, і лише 20 посилаються в лайках на батька. Образи, спрямовані на матерів, шокують найбільше, тому що принижують саме ту роль жінки, яку найбільше поважають у багатьох країнах.

В багатьох культурах груба лайка є прерогативою чоловіків. Основна причина – священне походження більшості лайок, що стали популярними в часи так званих фалічних культів – дохристиянських обрядів поклоніння продуктивним силам природи (органам розмноження). Зі зміною моралі змінилося й ставлення до цих органів, що стали тепер сприйматися як “сороміцькі”, непристойні.

Існує думка, що мат – складова сфери чоловічого спілкування, оскільки чоловіки особливу увагу приділяють сексу й усьому, з ним пов’язаному, а лайливі вирази часто стосуються саме цієї сфери стосунків. Психоаналітики трактують лихослів’я по-іншому. Вони вважають, що “матірна лайка” пов’язана зі спрощеним сприйняттям світу як безперервного статевого акту. Такий підхід не тільки примітивний, але й вульгарний. На думку І. Кона і Е. Берна, сила мату полягає в його близькості до чоловічої субкультури, а не в його сексуальній символіці.

Існує й інша точка зору щодо визначення змісту поняття лихослів’я й особливостей його функціонування. Так, у Китаї й деяких країнах колишньої Югославії ненормативні висловлювання найчастіше вживаються жінками. Це не означає, що жінки в цих краях стоять в суспільстві вище, аніж чоловіки. У таких культурах образа демонструє “синдром Слона й Моськи”: “Якщо не можеш ударити, то хоч вилай”. У цьому випадку лихослів’я стає зброєю слабких.

Однак ця ситуація швидко змінюється. Жінки здебільш вдаються до грубої лайки зовсім не від слабкості. Очевидно, це пов’язується зі зміною ролі жінки в сучасному суспільстві, її зростаючим впливом, прагненням домінувати. Отже, інвективні образи виконують роль своєрідного емоційного модулятора міжособистісних стосунків: вони дозволяють індивідові показати свою агресивність, не вдаючись до рукоприкладства.

Російський дослідник В. Жельвіс виокремлюють кілька функцій лихослівя.

Перша – це функціональний регулятор, запобіжний клапан для негативних емоцій. За допомогою лихослів’я людина одержує психологічне розвантаження – катарсис. Друга функція – демонстрування своєї переваги, засіб приниження опонента, зниження його соціального статусу, переміщення його на нижчу ступінь соціальної ієрархії (наприклад: “покидьок”, “шльондра” тощо).

Спільна функція, що визначає всі інші, – це лайка як засіб вираження профанного, тобто зниженого “тілесного” начала, який протиставляється началу духовному, сакральному. Як уже згадувалося, багато лайок за своїм значенням пов’язані з продуктивною функцією людини, тварин, рослин; вони мали священний характер і тому заборонялося використовувати їх “всує”. Коли ці слова перетворилися на образу, то заборона залишилася, але з іншої причини. Наприклад, в англійській мові дієслово to swear означає божитися, клястися і сваритися.

Ще одна функція – експлетивна, або вигукова (оклична), коли лайка вимовляється безадресно: “Я так, блин, торопился, что ни хрена не успел сделать”. В окремих випадках лайливі висловлювання вимовляються “у простір”, співрозмовника немає. Наприклад, щось робив і не вийшло, або хотів як краще, а вийшло як завжди. В такій ситуації людина може від “душі” виматюкатися, а інвектива виконуватиме функцію, що профанує: немає мети когось образити, основне завдання – максимально оцінити повідомлення, додати йому емоційності. Часто використання інвективних висловлювань стає єдиною можливістю зробити свою мову яскравішою, виразнішою. Виразність у цьому випадку досягається порушенням заборон (табу) на вживання певних слів. Порушення табу і суспільних норм додає висловлюванню гостроти. Проте в людини, що часто лається, ця гострота різко знижується, стирається зміст і емоційність у вживанні лайливих висловлювань.

Як уже відзначалося, в ситуації порушення культури мовленнєвої поведінки відбувається зниження статусу опонента. Та іноді замість заниження статусу співрозмовника той, що говорить, може поставити і себе, і співрозмовника на нижчий ступінь: “Привіт, падло, де тебе носило так довго!” У цьому випадку мовець не збирається образити співрозмовника і, звичайно ж, не заперечуватиме, якщо він відповість у тому ж дусі. Однак у цій ситуації необхідною умовою є доброзичлива інтонація, посмішка. Так реалізується наступна функція лихослів’я – корпоративна: за допомогою лайок між співрозмовниками встановлюється контакт, ненормативна лексика стає атрибутивним знаком приналежності до певної групи.

Для привернення уваги аудиторії сільські казкарі у своїх розповідях використовували й використовують лайливі висловлювання. У цьому випадку лихослів’я виконує наративну функцію. Загалом у таких розповідях вживаються різні скоромовки, примовки, основний “гумор” яких полягає у проголошенні лайливих слів. І вже після такого вступу переходять до оповіді.

В. Жельвіс виокремлює, зокрема, апотропоїчну функцію, сутність якої зводиться до наступного: лихослів’я стає оберегом – засобом захисту від злих сил. Селяни вірили, що “коли лісовика вилаяти, то він відстане”. Відбиток цієї функції можна побачити у поведінці спортсменів або вояків: перед битвою чи змаганням вони збуджують себе лайкою на адресу супротивника.

Іноді трапляються випадки і “доброзичливого ганьблення” – за допомогою образ людина намагається відвести напасть від того, що лається. У цих ситуаціях лихослів’я виконує магічну функцію. Це, до речі, бачимо в російських весільних “корильных” піснях, де висміюють нареченого, всіляко применшуючи його чесноти. З магічною функцією використовується, наприклад, висловлювання “Будь я проклятий, якщо це не так!”.

Існує досить стійке уявлення, що груба інвективна мова характерна насамперед для малоосвічених людей. Але з цим не можна цілком погодитися. Низький рівень індивідуальної мовленнєвої культури, недостатній рівень освіти може сприяти інвективізації мовлення, але, передусім, у предметному, окличному варіанті. В цьому плані допускається зміщення інвективної і зниженої лексики.

Інвективною лексикою нерідко користуються люди “далеко не малокультурні”. Її вживають майже всі політики, абсолютна більшість керівників підприємств, чимала кількість видатних діячів культури. Кожна з названих груп звертається до інвектив з певною метою. Так політики, зокрема, демонструють своє “єднання з народом”, вважаючи, що так їх краще зрозуміють.

У літературі відзначається, що за останні десятиліття в низці культур спостерігається тенденція до вживання грубої, вульгарної лексики. Популярною є така мова в Росії та Америці. Певною мірою це стосується й української культури. У цих країнах, як і в багатьох інших, завжди широко практикувалися грубі висловлювання, але, як правило, користувалися ними чоловіки і переважно в емоційно насиченій ситуації (напруга, ризик, фрустрація). Але нині й жінки опановують цей словник. Чимало з них використовує грубу мову, практично не звертаючи уваги на мат, що звучить у їх присутності, від кого б він не виходив – від чоловіка, жінки чи й дитини.

Як зазначалося, кожна соціальна група по-своєму ставиться до вживання ненормативної лексики, а належність до тієї чи іншої соціальної групи впливає на вибір мовленнєвого репертуару. Існують окремі маргінальні групи (злочинці, повії, бомжі), у яких вживання ненормативних мовленнєвих конструктів розглядається як норма, спосіб спілкування, без якого вони практично не можуть обійтися. Ненормативна лексика є основним засобом спілкування в таких групах, і тому її вживання не викликає подиву, зніяковіння чи відрази.

На думку сучасних українських психологів, використовуючи “лайливі висловлювання”, можна відобразити будь-яку реальність: скандал у подружжі, між начальником і підлеглим, сварку між сусідами. У нашій мові важко підібрати слова, які б мали таку експресивність, як ненормативна лексика. Замінити її можна тільки дією (бійка, биття посуду, ламання меблів). Отже, лайка здатна замінити фізичне насильство.

Існує також низка ситуацій, коли лайка вимовляються проти бажання, наприклад, у екстремальних ситуаціях, під час сильного потрясіння. В такому вживанні лайлива лексика розглядається як невизнана граматична форма оцінного висловлювання. За допомогою інвективної лексики досягається емоційна розрядка. Ми не можемо заздалегідь планувати вживання інвективної лексики, часто її прояви спонтанні, ненавмисні. Лайка може виступати і як висловлення зневаги, негативного ставлення індивіда до політичного супротивника.

Як уже зазначалося, застосування лайливих висловлювань може виконувати ідентифікаційну функцію: індивід прагне ідентифікувати себе з представниками тієї чи іншої соціальної групи. Якщо представники певної групи вживають ненормативну лексику, то людина, що ідентифікує себе з нею, чинитиме так само.

Цілком очевидно, що лихослів’я, лайка, мат не можуть розв’язати жодної кризової ситуації чи конфлікту. Існує кілька причин, що пояснюють схильність, наприклад, політиків до лайливих висловлювань. Наше суспільство емоційно напружене, соціально й політично недостатньо визначене. Звідси – готовність у будь-який момент “зірвати” свій стан на інших людях.

Отож, матом лаються не тільки росіяни чи українці, але й представники інших національностей. Багато емігрантів у США лаються по-англійськи легко, охоче й артистично. Іноді, цілком розуміючи фізичний зміст лайки, ми погано уявляємо собі, наскільки “брудним” є кожне окреме слово. Іноземці часто, висловлюючи свої емоції, використовують “російську лайку”. Наприклад, в англійській мові існує лексика-табу. Американці з відносно освіченого прошарку дозволяють собі “лаятися” тільки тоді, коли “по-іншому не можна”, представники середнього класу використовують ненормативну лексику набагато частіше. У повсякденній мові американців вражає кількість “звичайних” лайок. Мовна форма в американському стилі істотно зміщена до просторіччя. Журналісти цілком резонно вважають лайку частиною об’єктивної реальності, а зміна реальності – це ніби “криве дзеркало”.

Що стосується вживання ненормативної лексики, зокрема матірної лайки, то тут думки розходяться, і, цілком очевидно, що лихослів’я – це поганий приклад для наслідування. З іншого ж боку, не варто дотримуватися й пуританської позиції. Звести частоту вживання мату до мінімуму можна, але викорінити його взагалі неможливо. За спостереженнями українського психолога А. Бондаренко, люди, що ніколи не лаються матом, – це люди особливого щиросердного складу й певного походження. Вони, як правило, належать до шляхетних родин, у яких сторіччями вироблявся свій стиль спілкування, свої традиції. Це не тільки питання природи “аристократичної” крові, це особлива структура свідомості. Але таких людей не дуже багато.

У німецькій мові вульгарно-лайливі вислови мають скатологічну (від грецьк. – «кал, гній») основу, в іспанській, італійській мовах поширені блюзнірські інвективи (мірою наближення до нашого часу їх уживання звужується), їдиш – побутова мова європейських євреїв – майже не знає брудної лайки. Щодо інвективів загалом, то в цій мові існують «складні, трохи жартівливі прокльони: Щоб у тебе були цілі кораблі золота і ти все потратив на лікарів; Щоб я тебе бачив на одній нозі, а ти мене – одним оком.

За кількістю і якістю інвективних одиниць мови значно відрізняються між собою. Загальновизнаними лідерами під цим оглядом є російська, арабська, угорська. В Арабській Республіці Єгипет навіть проводяться конкурси, на яких учасники демонструють не лише своє знання лайок, а й уміння лаятися віртуозно. Як говориться, що край, то звичай.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*