3. Етноінвектива

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Інвектива: лихослів’я як етнокультурний феномен

Інвективна лексика і фраземіка стали атрибутом і українського мовлення. Це явище в Україні – породження новітніх часів, тому що в українських традиціях не було вживання брудних слів і лайок для «плавності» мовлення, його «орнаментування» і т.п.

За весь час своєї подорожі, турецькому мандрівникові Елії Челебі, який XVIII століття подорожував Україною, вдалося почути і записати аж (!) чотири лайливі вислови, що побутували серед українців: «дідько», «свиня», «чорт» і «щезни, собако».

Без сумніву, якби той турецький мандрівник потрапив до України тепер, то був би вражений не лише кількістю і «якістю» нецензурної лайки, яку вживають українці (особливо молоді), а й тим, що багато хто з них використовує нецензурні слова, мов артиклі, лише для «зв’язування слів».

В Україні, як зазначає дослідник етикетного та антиетикетного спілкування Я. Радевич-Винницький, мовленнєва доброчесність завжди підтримувалася громадськістю, церквою, суспільними інституціями. Це мало різні мотиви, зокрема, українці вірили в магічну силу слова. На Бойківщині, наприклад, під час будівництва хат та господарських приміщень дуже пильно стежили, аби хтось із майстрів не сказав поганого слова.За вживання непристойних слів карали зборові й війтівські суди. Так, суд одного з сіл на Чернігівщині 1784 року присудив мешканцеві 5 ударів палицею за слово «безстидниця», яким він образив жінку боднаря. Єдиною оказією, де можна було публічно співати сороміцькі пісні та правити масні жарти, було весілля. Однак і там непристойні слова здебільшого замінювали натяками.

Водночас українці ніколи не вживали брудні слова та лайку для «орнаментування», для «сполучення» слів. Автор першої граматики нової української літературної мови А. Павловський зазначав, що українці лаються лише у стані крайньої роздратованості, але ніяк не без причини. Дослідники зауважують, що ніжна українська душа і у сфері інвектив не могла обійтися без зменшувально-пестливих суфіксів та пом’якшення найгостріших слів лагіднішими формами чи жартівливими висловами, на кшталт, «Щоб тебе качка копнула!», «Бодай би тебе сніг спалив!».

Українцям було властиво «зупинятися у гніві», тобто, не договорювати лайку до кінця або висловлювати свої негативні емоції фразами з позитивною семантикою «А щоб тобі добро було!». Таким чином люди, для яких прокльони чи лайка є гріхом, емоційно «розряджалися».

Узагалі ж, інвективна лексика і фраземіка, поширені нині – це породження новітніх часів і вплив російського мовлення. Як зазначає Радевич-Винницький, у позаминулому столітті вислови «гидко, брудно лаятися» і «лаятися по-московськи» були синонімами. А особливо інтенсивною експансія російських матюків стала після встановлення радянської влади. Ця тенденція тісно пов’язана із зросійщенням українців, в яких вульгарно висловлюватися було не прийнято, бо «образи у хаті». Цікаво, що у минулому на означення вульгарної лайки в українській мові використовувалося слово «батькування», оскільки жінка-мати в ментальності українського народу завжди була символом порядності, доброти, жертовності і говорити про неї у брутальному контексті (навіть у моменти підвищеної емоційної збудженості) було святотатством. Тепер же матюкання настільки поширилося, що сприймається як буденна річ. Однак, як стверджує американський учений Едвард Сепір, мовні моделі мають паралель у поведінкових моделях. Тобто, якщо мова людини недбала, брутальна, звульгаризована, це свідчить, що у душі її – також невпорядкованість і бруд.

Українці не єдиний народ, що послуговується запозиченими лайками. Навіть японці, рідна мова яких належить до інвективно найчистіших мов світу (найбрудніші вислови, відомі звичайному японцеві, – це кривий зад і з’їж свої екскременти; міцніші вирази знають тільки гангстери і повії), теж використовують чужоземні лайки. Традиційно це слова канго (з китайськими коренями), а в нові часи також інвективи з англійської мови. Проте засяг чужомовного інвективного проникнення в японське мовлення не витримує порівняння з українською спілкувальною практикою.

Широту побутування інвективів, яке прогресує у сучасних суспільствах, деякі вчені пояснюють насамперед деритуалізацією культури: традиційні механізми регуляції поведінки зникають («сходят на нет»), а інвективні форми, втрачаючи ритуалізований характер, переходять у побут. У Росії нечистими словами боролися з «нечистою силою»: виганяли її з хворого, відганяли «лешего» («лісовика», «щезника»), лікували хвороби тощо. Люди, мовляв, постійно відчували присутність нечистої сили, її підступні дії, тому лайка з часом стала дуже поширеною й безадресною. Безперечно, що психологія лайки, переважно сексуально спрямованої і зверненої до неживих предметів (особливо під час роботи), свідчить про пережитки магічних поглядів. За такого тлумачення залишається нез’ясованим питання, яке дивує і західних дослідників: чому лайка у росіян пов’язана переважно з родинними взаєминами? Невже нечиста сила вселялась саме у матір, а відігнати її можна було називанням статевого акту й геніталій?

Матірна лексика не тільки повсюди вживалася в побуті – вона пронизувала весь російський фольклор. Як пишуть канадські лінгвісти Ф. Дрейзген і Т. Прістлі, “мат – це тіньовий образ російської мови в цілому”. Дослідники зазначають, що із семантичної точки зору, способи повідомлення за допомогою мату загальних повсякденних змістів виходять за межі прямої образи і сенсу. Вони вбачають в маті особливу форму експресивної, нестандартної мови, нейтральної щодо семантики. „Триповерховий мат” є не просто сукупністю непристойностей, але й системою рафінованих складних структур. Мат – це потенційно безмежна кількість висловлювань.

Разом з тим, не завжди вживання лайливих висловлювань сприймається як вульгарне, грубе, безтактне й образливе. За спостереженнями російських етнографів ХІХ століття, лихослів’я у спілкуванні викликає образу тільки тоді, коли вимовляється серйозним тоном з наміром образити, а в жартівливих чоловічих розмовах воно служить дружнім вітанням або просто „для зв’язку слів”. Доречне висловлювання (“в тему”) може привернути увагу слухачів і надати певного колориту, зробити мовлення більш емоційним і привабливим для певної групи комунікаторів.

Мат характеризується гострим контрастом між вузькою обмеженістю його базових елементів і багатими семантичними можливостями застосування. Цей контраст породжує в маті естетичну функцію “оволодіння реальністю” шляхом виходу за межі базового словника. Ця функція піднімає мат до рівня жанру народного мистецтва, в якому більш чи менш спокушені мільйони росіян.

Існує ще одна точка зору, згідно з якою вживання матірної лексики – прерогатива нижчих шарів суспільства. Однак таке твердження не зовсім відповідає дійсності: мат поляризований у своєму вживанні – він уживається без обмежень і злодіями, і п’яницями, і рафінованими інтелектуалами. Прийнято розрізняти інвективи в широкому значенні, коли людина уникає вживання лайок, і інвективи у вузькому значенні – саме вони створюють образливий ефект.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*