1. Етноінвектива

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Розділ VІ. ЕКСПРЕСИВНЕ

1. Інвектива: лихослів’я як етнокультурний феномен

Вивчення лайок народів – гарний шлях до осягнення їхніх святинь.

Григорій Ландау

Інвективаце образливе слово, лайка, словесний випад. Інвективна лексика (грубі, вульгарні слова) і фраземіка (грубі, вульгарні вислови) є в усіх мовах, очевидно, за винятком штучних. Ці одиниці потрібні мовцям у стані афекту (лат. affectus«настрій, хвилювання, пристрасть«) – короткочасного сильного переживання: гніву, люті, відчаю, раптової бурхливої радості тощо, коли в критичних умовах людина неспроможна знайти вихід із ситуації.

Ненормативна лексика має як соціальні, так і суто етнічні корені. Щодо соціального підґрунтя даного лексичного сегменту, то тут доцільно зазначити такі його функції, як спрямування на пониження рангу опонента в соціальній ієрархії, залякування, вираження гендерних відношень, самовираження у певному соціальному колі, засіб установлення контакту між рівними людьми, демонстрація власної приналежності до певних соціальних кіл тощо.

Лихослів’я побутує в усіх народів і, безперечно, не сприймається як щось особливе. У міфах, приміром, лаються самі боги, а в іудаїзмі та ісламі до лайки не ставляться як до провини. Тільки в християнстві її поступово починають вважати найтяжчим гріхом.

З етнічної точки зору інвективна лексика ґрунтується на культурній самобутності кожної етнічної групи, визначається її світосприйняттям, світобаченням й стилем життя. За класифікацією типів лайливої лексики європейських мов, запропонованою В.М.Мокієнко та Г.В. Мельниченко дана лексика поділяється на три типи:

1) анально-екскрементальний тип (Scheiss-культура);

2) сексуальний тип (Sex-культура);

3) сакральний, або міфологічний (Myth-культура).

Порівняльний аналіз мов слов’янської та германської груп свідчить, що до першої групи можна віднести німецьку мову, у той час як, скажімо, англійська, чеська й російська належать, скоріше за все, до другої. Більшість східнослов’янських мов відносяться до третьої групи. Звісно, існує певна умовність такого розподілу, яка детермінується інтенсифікацією динамічних процесів, що спостерігаються у світових процесах, а звідси – у мовах. Так, наприклад, чеська мова, під впливом німецької, зараз тяжіє до першої групи; ті ж процеси спостерігаються в українській й російській мовах під впливом американської культури.

Дослідники слов’янських мов вважають, що витоками ненормативної лексики тут, у першу чергу, стали язичницькі обряди й звичаї. Колись лайлива лексика була знаком боротьби з громовержцем, роль якого у слов’ян відігравав бог Перун. Його головні міфологічні супротивники – Змія та Пес. Звідси російські «сукин сын», «пес смердящий» та інші слова зоотематики. В українській мові – це «злий, немов пес», «гадюка» тощо. В далеку давнину носії цих мов ототожнювали лайку з молитвою. Для того, щоб захиститися від лісовика, чорта, домовика потрібно було або прочитати молитву, або використати брудну лайку. Її ж використовували й у лікарських справах, вважаючи хворобу впливом демонічної сили. Навіть зараз лайливі слова використовуються в ритуальних заходах як засіб спілкування з потойбічними силами. Дуже багатою в цьому плані є українська лайлива лексика: «дідька лисого», «бісова баба», «стара, як біс», «нечиста сила», «стара відьма» тощо.

Спираючись на фольклорні тексти, де існує ненормативна лексика, варто зауважити, що остання, головним чином, не має характеру неґречної свари, а тільки-но являє певні акти чи органи людського тіла. Так, жіноче лоно втілює всеохоплюючу стихію, що оперізує увесь світ, убирає його, а потому – виплоджує. Vagina – це основа всезагального життя, достатку й процвітання. У багатьох піснях згаданий орган має карнавальну природу. Особливого змісту, за названих умов, набуває ще й так зване найдужче слово, котре латиною мовиться як membrum virile, а грецькою phallos. Цікаво, що коли раніше ненормативну лексику (включно з цим словом) часто-густо виводили зі східних мов, зокрема татарської лайки тощо, то нинішні фахівці пізнають її відбитки у багатьох слов’янських мовах: українській, польській, словацькій, російській, білоруській, болгарській та ін. Так, в українській мові згадане слово найчастіше спрягається з клятьбою: цур, цурпалок, цурупалок та ін.

Друга група лайливої лексики, типової для мов східних слов’ян, є лексика сексуальної тематики, і розповсюдження її пов’язано, з одного боку, з багатовіковою забороною в суспільстві даної тематики як непристойної й неприпустимої, а отже – перенесення її у розряд потужного інвективного знаряддя, яким стає будь-яка табуйована лексика. З іншого боку, вплив американської культури на масову свідомість націй не може не відобразитися на якісному складі даного прошарку мови.

Що ж стосується німецької мови, то тут провідним фактором формування обсценної лексики є менталітет нації, з її любов’ю до порядку й чистоти. Німці рідко згадують статеві органи, проте часто використовують хитромудрі лайки, в основі яких – задній отвір або продукти життєдіяльності людини чи тварини. Дійсно слова «Scheiße» (гімно) та «Arsch» (срака) можна почути всюди – не лише на вулиці, а й у магазині, у будь-якому кабінеті, дома; ці слова діти починають говорити разом з першим своїми словами – «батько», «мати».

Свобода існування у сфері сексу – у побуті, вихованні, мистецтві – в сполучених Штатах Америки призвела до майже вільного й вживання лексики сексуального типу, яка відноситься як до частин тіла, так і до самого статевого акту. Стилістично піднімаючись й розповсюджуючись, ненормативна лексика переходить з украй вульгарної в розмовну зону, не втрачаючи при цьому свої принизливої експресії.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*