Етнічна ідентичність

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Етнічна ідентичність

Найнебезпечніша спокуса: не бути схожим ні на кого.

Альбер Камю

Ідентичність – це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність – це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ „Я”, усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Спеціалісти виділяють декілька видів психорольової ідентичності: статеву, етнічну, політичну, професійну тощо.

Етнічна самоідентифікація особи це відчуття себе чле­ном, частиною певної етнічної спільноти, ототожнення і уподіб­нення себе з нею. Самоідентифікуючи себе з етносом, індивід не лише визначає своє місцезнаходження в системі зв’язків, але й відчуває свою безперервність в історичному часі як його невід’­ємна складова частина. Водночас самоідентифікація має і практичне значення, бо підтримує реальні зв’язки, реальну єдність членів етносу через систему споріднених традиційних культур­них, побутових, господарських і соціальних рис.

Інколи окремі люди, прикриваючись псевдоліберальним гас­лом про «свободу самовизначення на індивідуальному рівні», за­раховують себе до певного етносу. Таке вільне зарахування об­ґрунтовується юридичним і моральним правом індивіда ві­льно вирішувати свою етнічну належність. Особливо активно таку позицію відстоюють американські і російські етнологи і політо­логи. Така позиція перших продиктована необхідністю консолі­дації численних етнічних груп США і створення (конструюван­ня) згуртованої американської етнополітичної спільноти. Це дає їм можливість американську (англоамериканську) етнічність по­ширити на всіх тих, хто розмовляє англійською мовою. Аналогі­чна позиція російських вчених і політиків спричинена потреба­ми виправдання дуже тривалої практики деетнізації і асиміляції неросіян.

Декларування своєї належності до конкретного етносу ще не означає, що людина насправді стала його членом. Члени декла­рованого, «рідного» та сусідніх етносів можуть не визнавати та­кого вибору. Наприклад, у радянську добу в Закарпатті чимало циган відносили себе до угорців і словаків, але інші цигани вва­жали їх своїми, а оточуючі українці і угорці також вважали їх циганами. Це означає, що етнічна самоідентифікація не вирішу­ється самою людиною. Найчастіше до вільного (ситуативного) вибору етнічної самоідентифікації вдаються особи, які слабо вко­рінені в рідний етнос та мало обізнані з його культурою (етнічні марґінали та особи, які втратили зв’язок з рідним етносом).

Таке входження в чужий етнос є поверховим, бо не викликає зміни етнічних стереотипів. Сумлінною працею особа може їх освоїти і увійти в культурно-побутовий простір чужого етносу. Для цього людині слід освоїти його етнічну традиційну культуру і етнічні стереотипи, а на це витрачаються зусилля щонайменше чотирьох-п’яти поколінь.

На основі вільної самоідентифікації окремі індивіди демон­струють етнічний нігілізм у вигляді космополітизму (він запе­речує етнічну належність та етнокультурні цінності) і проголо­шують себе «громадянами світу», тобто належними до всього людства. Безглуздість такої позиції очевидна, бо людство – це етно­си, а поза етносами не жила і не живе жодна людина. Не існує позаетнічних мов, культурних і поведінкових стереотипів, ети­кету, міміки, кінетики (рухливості) і т.ін. Найчастіше це стається з представниками тих етнічних спільнот, які мають низький соціальний статус та з етнічними марґіналами. Спочатку члени таких спільнот замовчують належність до свого етносу, а згодом навіть заперечують будь-яку етнічну ідентичність.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*