Емоційно-естетична домінанта

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Емоційно-естетична домінанта

Етос і естетичне чуття українського народу закорінені в духовній традиції східного християнства.

Іван Лисяк-Рудницький

Дослідники української психіки (О. Кульчицький, М. Костомаров, В. Липинський) приділяють увагу такій невід’ємній рисі українського психотипу, як емоційність, і тісно пов’язаній з нею естетичній домінанті. В усьому світі укра­їнців, навіть на побутовому рівні, вважають емоційними людьми. Їхні жвавість, дитяча безпосередність, вразливість та чуйність захоплюють і полонять представників нормативно-логічної західної психокультури, в якій емоційне начало редуковане до обслуговувальної ланки інтелекту.

Мальовничі пейзажі України, її живописна природа пробуджують пое­тичне натхнення і ваблять уяву митця. Нескінченний краєвид степу, стрімкі річки, затишні куточки лісів не залишають байдужими нікого. Вся ця краса не могла не позначитися на українцях. Їхні біофілічний психотип, потяг до усього живого, натурального й гармонійного, естетичного виражають своє­рідну життєлюбність. Естетизм українців, їхнє почуття форми не зупиняється на феноменології краси, а намагається проникнути в ендотимне підґрунтя, розкрити таємницю природи, людської душі та всесвіту. Всесвіт для укра­їнця — найближче, естетично привабливе довкілля, яке відображає його власну емоційність.

Емоційні психокультури завжди давали людству титанів мистецтва: музики, архітектури, поезії, драматургії. Не є винятком і Україна, де в кож­ному місті, містечку й селі можна зустріти піснярів, поетів, музикантів, при­родна обдарованість яких є недосяжною для європейського rаtіо.

Україна увійшла до когорти держав-сибаритів, для яких мистецтво – канон усіх сфер життєдіяльності. Річ у тім, що емоційно-естетична домі­нанта в українській психокультурі не врівноважена прагматичністю і тяжіє до самодостатності, придушуючи майже все, у чому немає естетичної при­вабливості…

Що відрізняє емоційну українську психокультуру від інших, аналогічних психокультур (наприклад, французької чи італійської)?

Перша відмінність неусталеність емоційних реакцій на одні й ті самі стимули. Психологіка емоцій налаштована на одиничне, мінливе, а не на генералізоване, усталене. Здавалося б, чим тоді емоційний француз відрізня­ється від емоційного українця? Можливо, тим, яку роль виконує емоційна сфера в першого і в другого. Емоційність француза вкладається в певний етос, іншими словами, вона є нормативно заданою. Більше того, всі прояви емоцій стосуються блоку спонтанності (міжособистісна комунікація), а не інструментальної діяльності. Для американської та європейської психокуль­тур емоції мають публічний вимір, оскільки за всім, що відбувається з люди­ною, стежить невидиме око громадськості. В українця емоційність є механіз­мом адаптації до того середовища, в якому він живе. Тут учинок людини не зможе виправдати ніяка логіка, якщо вона не подібна до логіки емоцій. Абстрактні принципи розцінюються як вияв шаблонності й заорганізованості, оскільки емоційне мислення оперує не поняттями, а образами. Образи ж не можуть повторюватися, тим паче бути стандартизованими.

Другою відмінністю української емоційності є те, що емоції українця ство­рюють своєрідне замкнене коло, бо ніколи не спрямовані на об’єкт. Загалом усе, що стосується так званої об’єктивної дійсності, мало цікавить українця, адже вона не викликає у нього емоційних реакцій. Зате відгук дістає емоційне відображення цієї дійсності, яка вважається за саму дійсність. Таким чином, переконаність українця в будь-чому (в тому числі в істинності чужих думок) залежить від його емоційної насиченості.

Психологи неодноразово наголошували на тому, що емоційна сфера укра­їнця є неврівноваженою. Причини цієї неврівноваженості певним чином пов’язані з міфами. Для українця зміна емоційних станів — не просто мінли­вість настроїв, афектів, це перехід від одного міфу до іншого. Не дивно, що цей перехід є стрибкоподібним і нагадує одномоментне перевтілення особи, в якій ніби живуть кілька людей водночас. Адже кожен міф має свою емо­ційну тональність, ніяк не пов’язану з іншими міфами. Міф одночасно і зобра­жує, і пояснює, що дає нам підстави віднести його до однієї з форм дистресо­вої компенсації соціальної раціональності в утраченій психокультурі.

Українець вірить у міф, сподівається на те, що міф є і реальністю водно­час, і любить себе у цьому міфі. Любов до своєї міфічної оболонки видає сво­єрідний нарцисизм розбещеної материнською опікою дитини, естетизуючу власну хтивість. Міф для українця сон у реальності й реальність уві сні.

По-друге, міф це уречевлено-життєва реальність суб’єкт-об’єктного, здійсненого в певному образі взаємоспілкування. Взаємоспілкування тут є метафорою взаєморозуміння, взаємовживання суб’єкта з реальністю, а реальності — з суб’єктом. Міф таким чином передає образ людини-реальності в певній цілісності.

По-третє, міф є символічним утіленням взаємоспілкування в дорефлексивно-інстинктивний, інтуїтивно-зрозумілий, розумно-енергійний образ.

Завершуючи аналіз емоційно-естетичної домінанти української психокультури, зробимо кілька зауважень.

Одне з них стосується позитивів будь-якої психокультури, в якій основою світорозуміння виступає образ. У цьому випадку національна психіка пере­живає процес модернізації з меншими утрудненнями, ніж жорстка, раціо­нальна психокультура. Через відсутність усталеності й рівноваги між розум­ним, вольовим та емоційним началами українська психокультура є надзвичайно пластичною, гнучкою, оперативною. Єдине, що є фактором небезпеки, це можливість запозичення чужої форми й наповнення її влас­ним змістом. Адже сугестивність означає схильність жити чужим розумом. І якщо в технологічній сфері цей розум нейтральний, а його форми асимілю­ються без побічних наслідків, то у сфері самопізнання, фундаментальної, аксіологічної психокультури ніхто і ніщо не може бути каноном для України. Самоопанування національним інтелектом усіх прошарків ендотимного тла української душі є неодмінною запорукою відродження самості українця. Лише напружені пошуки втраченого Я допоможуть йому стати самим собою, а значить, вільним.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*