Дослідження етностереотипів

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Методи дослідження етнічних стереотипів

Призначення дзеркала не в тому, щоб на ньому малювали.

Томас Маколей

Одним із перших досліджень етнічних стереотипів був експеримент, проведений у 1933 році в Сполучених Штатах Америки Катцем і Брейлі. Попередньо дослідники склали список особистісних характеристик. Досліджуваним (студентами Прінстонського університету) пропонувалося вибрати з 84 рис, зафіксованих у списку, такі, які, на їхній погляд, найбільш характерні для кожної з 10 національних груп: американців, англійців, китайців німців, ірландців, італійців, євреїв, негрів, турків та японців. В результаті цього дослідження було встановлено високий ступінь узгодженості в приписуванні респондентами типових для тієї чи іншої етнічної групи особистісних рис незалежно від того, контактували коли-небудь опитувані з особами цієї національності чи ні. Сукупність рис, обрана досліджуваними як характеристика певного етносу, відби­вала, з погляду авторів методики, існуючий в американському суспільстві стереотипний образної національної групи.

Цікаво, що аналогічне дослідження, проведене Гілбертом у тому са­мому університеті через 20 років (у 1951 році), викликало серйозні запе­речення у частини студентів, у яких виникли сумніви щодо існування типових національних характеристик. Водночас, як показали нещодавні дослідження у Вірменії, у звичаєвій свідомості уявлення про наявність специфічних національних рис має досить глибоке коріння. Так, за да­ними Оганджаняна, 90% вірмен, що брали участь в опитуванні, вважа­ють, що існують типові національні риси характеру, однак лише 46,8% змогли назвати своєрідні риси вірмен, 35,8% – росіян, 25% – грузин, 12,3% – азербайджанців.

Варіант, запропонований Катцем і Брейлі, в своїй первинній формі тепер використовується рідко. Він пережив певну трансформацію, яка полягала в переході від вибору особистісних рис з переліку, запропоно­ваного експериментатором, до складання довільних портретів, тобто до самостійного, довільного формулювання респондентами набору типо­вих характеристик будь-якої етнічної групи. При цьому число рис, що їх має назвати чи записати досліджуваний, залежно від мети експерименту може бути або жорстоко обмеженим (наприклад, трьома чи десятьма), або довільним. Обробка результатів проводиться за допомогою контент-аналізу.

Прикладами використання цього методу в сучасній етнопсихологічній практиці можуть слугувати дослідження В.Куніциної із Санкт-Петербур­гу або М.Іскакової з Казахстану. У першому дослідженні за даними опи­тування 150 чоловік було складено узагальнюючі вільні портрети деся­ти національних груп: росіян, українців, татар, грузинів, американців, естонців, французів, німців, поляків та в’єтнамців. Так, росіянам найчастіше приписувалися такі риси: добрі, працелюбні, патріоти, нетямущі, широкої душі; українцям – веселі, працелюбні, хитрі, скупі, гостинні; грузинам – гостинні, запальні, товариські, горді, емоційні; американ­цям – діловиті, товариські, практичні, енергійні, запрограмовані і т.п.

У дослідженні М.Іскакової брали участь 120 казахів і 90 росіян, що мешкають у Казахстані. Усі – студенти казахських вузів. Їм було запропоновано скласти довільні портрети типових представників казахської та російської національностей. Використання контент-аналізу для об­робки результатів показало, що 80% казахів відмітили при описуванні росіян їхню працелюбність, гостинність, щирість, товариськість і чуйність. Водночас портрет казахів у російських студентів складався з таких рис: гостинність (95%), владолюбство та кар’єризм (72%), щедрість (68%), працелюбність, зарозумілість (64%), консерватизм (60%). Зістав­ляючи ці портрети, автор робила висновок про те, що у казахів спостері­гається більш позитивно забарвлений стереотип росіян, ніж у росіян – гетеростереотип казахів, що підтверджують також інші дані дослідниці.

Крім описаних, апробовувався також варіант (В.Павленко, 1993), за яким експериментатор в інструкції підкреслює можливість використан­ня для описування не лише особистісних рис і якостей, а й усієї сукуп­ності ознак, характерних, з погляду респондента, для певної етнічної групи (особливостей поведінки, мови, зовнішнього вигляду, одягу, кухні і т.ін.). Отримана інформація дає змогу скласти більш цілісний і різно­бічний образ етносу, що існує у звичаєвій свідомості.

Метод «довільного портрета» і за процедурою проведення, і за принципами обробки результатів наближається до асоціативного експерименту, який по суті є ще більш високим ступенем надання свободи дослід­жуваному в його реакціях на задані стимули, оскільки відповіді можуть лежати в будь-яких площинах. З іншого боку, в асоціативному експери­менті, на відміну від попередньо розглянутих методів виявлення етніч­них стереотипів, експериментатор може замаскувати свій інтерес до етнопсихологічної тематики, «сховавши» потрібні йому стимули-етноніми між іншими, нейтральними з точки зору мети експерименту, стимулами.

Умовно можна виокремити три основних різновиди асоціативного експерименту, розподіливши їх у міру надання все більшої свободи ре­акцій досліджуваному:

а) спрямований асоціативний – обмежена кількість реакцій, до того ж асоціативний потік також обмежений певним граматичним класом. Слова-стимули і слова-реакції можуть бути або одного, або різних класів, але це жорстко обумовлено в інструкції (наприклад, на стимул-іменник має даватися реакція також лише у формі іменника);

б) вільний асоціативний (найпоширеніший) – обмежена кількість ре­акцій, але у виборі безпосередньо реакцій досліджуваний вільний;

в) вільний асоціативний з численними асоціаціями – у цьому випадку досліджуваний не обмежується ні в кількості реакцій, ні в їхньому напрямку, більше того, експериментатор стимулює і заохочує їхню максимальну різнобічність і численність.

Можна виокремити два основних напрямки використання асоціатив­ного експерименту в етнопсихології. Це, з одного боку, кроскультурний порівняльний аналіз асоціативних полів, що актуалізуються на певний стимул, з іншого боку – вивчення реакцій-асоціацій на стимули-етноніми. Характерним прикладом першого типу дослідження є вивчення ет­нічної специфіки асоціацій, де роль стимулів відігравали найменування основних кольорів та їхніх відтінків (А.Залевська, 1988).

У цьому дослідженні аналіз асоціативних полів на стимули “жовтий”, “червоний”, “білий” та “синій” у представників 12 етнічних груп (росі­ян, українців, білорусів, словаків, поляків, англійців, німців, американців, французів, казахів, киргизів та узбеків) показав, що основні асоціативні зв’язки між стимулами і реакціями етноспецифічні.

По-перше, різко відмінні в різних груп частота підведення вихідної назви кольору під узагальнююче поняття (типу “білий” – “колір”): у німців, американців, поляків, словаків, росіян, українців і білорусів ця частота значно вища, ніж у тюркомовних досліджуваних, особливо ка­захів і киргизів.

По-друге, різко відрізняється пов’язування слова-стимула з об’єкта­ми оточуючого світу, які для представників етносу є типовими носіями стимульної ознаки. Так, жовтий колір в українців найчастіше асоціюється із соняшником, у росіян – з кульбабою, у французів – із золотом і яєч­ним жовтком, у американців, казахів і киргизів – з маслом, а в узбеків – з просом.

По-третє, відрізняються в різних етносів також реакції, зумовлені усталеним, типовим для даної мови словосполученням (наприклад, на вихідний стимул «червоний» росіяни дають такі етноспецифічні реакції, як “жовтень”, “партизан”, американці – “колір шкіри”, поляки – “ша­почка”; “білий” у американців “дім”, “зелений” в узбеків “чай” і т.ін.). По-четверте, етноспецифічними є реакції, в яких реалізовано симво­лічне переосмислення вихідного слова-стимула. Так, жовтий колір у ук­раїнців, росіян, білорусів, німців, поляків і французів символізує зраду, розлучення; у німців він пов’язаний з ненавистю, заздрістю; у поляків – зі злістю; у американців – з боягузливістю; до того ж для росіян, по­ляків, німців і американців цей колір символізує попередження про не­безпеку.

Отже, наведений експеримент наочно показує специфіку асоціативних полів у представників різних етнічних груп з усіх основних видів зв’язку.

Як зазначалося, інша можливість використання асоціативного експерименту в етнопсихології пов’язана з вивченням етнічної свідомості, етнічних стереотипів. Схема проведення такого дослідження дуже проста: респондентові надають слова-стимули, серед яких є низка етнонімів, заданих бажано у множині (тобто “українці”, “росіяни”, “цигани” та інші залежно від регіону та мети роботи). Завдання досліджуваного – відповісти першою (або першими) асоціацією, що виникла в його свідомості, коли він почув слово-стимул.

Асоціативний експеримент, як правило, проводиться на великій вибірці респондентів. Комплексна обробка його результатів полягає в побудові таблиці частотного розподілу слів-реакцій на кожне слово-стимул і (або) в проведенні контент-аналізу.

Походження етностереотипів

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Психологічні концепції походження етностереотипів

Пояснювальні вирази пояснюють темні думки.

Козьма Прутков

Існують різні концепції походження стереотипів та упереджень. Одна з них зводиться до процесів когнітивної оцінки, категоризації та генералізації об’єктів, понять, людей та подій зовнішнього світу.

Один із засновників когнітивної психології, амери­канський психолог Джером Брунер відзна­чав, що «до найбільш суттєвих факторів відноситься те, що в кожному акті сприймання і кожній реакції на об’єкт чи подію зовнішнього середовища бере участь акт категоризації». Людина бачить світ, а, відповідно, й інших лю­дей не такими, якими вони є, а відповідно до тих кате­горій, які їй відомі, щодо їх опису. Досліджуючи процеси пам’яті Ф. Бартлетт зазначав, що люди без будь-якого спо­нукання, мимовільно, активно будують системи когнітивних репрезентацій зовнішнього світу, називаючи їх «схе­мами», а потім модифікують їх. На основі таких схем людина класифікує та інтерпретує кожну нову інформацію, включаючи її в інтегральний образ сприйняття зовнішнь­ого світу.

Ці закономірності можна, повною мірою, віднести і до міжкультурного сприйняття. В процесі визначення меж між своєю власною та «чужою» групою можна виділити чотири складові елементи:

 

1. В процесі категоризації соціального оточення індивіди ідентифікують себе з певною групою.

2. Усвідомлення приналежності до групи підкріплюється емоційним значенням (афективною оцінкою) цієї групи для своєї життєдіяльності та розвитку, що є важливим елементом процесу соціальної ідентифікації.

3. Прагнення до позитивної самооцінки та самоідентифікації особистості призводить до того, що власна група розглядається індивідом, як більш сприятлива для розвитку, ніж «чужа».

4. Для підтримки позитивної самооцінки представники різних груп прагнуть максималізувати міжгрупову відмінність, встановлюючи, таким чином, максимальну групову дистанцію, яку можна назвати етнічною чи культурною дистанцією.

Основою формування почуття «Ми» як спільноти, ет­носу, нації є прагнення до пошуку своєї групи і подальша ідентифікація з нею. Тенденція приписування собі більш позитивних якостей, ніж представникам інших груп, описана в етноп­сихології як явище етноцентризму. Іноді одні й ті самі властивості, що є характерними для представників своїх та чужих груп, видаються позитивними для своєї і нега­тивними для чужої групи. Наприклад, пунктуальність як позитивна якість для власної групи, інтерпретується як небажаний крайній педантизм по відношенню до предс­тавників іншої групи чи, наприклад, підприємливість, для власної групи розглядається як позитивна якість, а по відношенню до представників іншої групи інтерпретуєть­ся як крайня комерціалізація.

Процеси самоідентифікації, які є характерними при розмежуванні своєї та чужої групи, дуже часто призво­дять до виникнення негативних упереджень і стійких сте­реотипів у ставленні до представників інших груп, а про­цеси категоризації та стереотипізації стають складовими елементами соціального сприйняття. Стереотипи можна визначити як недостатньо диференційовані спроби включення іншої реальності в межі власного бачення. Дослідник стереотипів, Херман Баузінгер, вказував на те, що «стереотипізація є необхідним і неминучим засобом досягнення власної ідентифікації». Стереотип­но сприймаються не тільки люди, але й об’єкти зовнішнього світу, взаємозв’язки між ними, процеси міжкультурної комунікації, риси характеру, тобто стере­отипною є цілісна система стосунків людини і оточую­чого світу.

Так як і засновник дослідження стереотипів Ліппман, Браузінгер вважає, що стереотипне сприйняття дійсності сприяє адаптації до оточуючого середовища, допомагає переробити потік інформації ззовні, описати складну і комплексну діяльність.

Стереотип іде до людини через різні канали, одним з них є мова. Мова – це код, це поняття, але це й момент стереотипності. В різних соціальних групах поняття мо­жуть нести різне значення. Конвенція між людьми пород­жує стереотипи. Мова позначає певне поняття, а люди в різних групах розуміють його по-різному. Властива певній культурі стереотипність закладається в культурно-спільнотне безсвідоме, яке вкладається в мен­тальність етносу.

Коли ми говоримо про взаємодію міжкультурного ха­рактеру, стереотипи стають найбільш помітними тоді, коли вони надмірно узагальнено чи фальшиво впливають на певну взаємодію негативно чи навіть деструктив­но. В таких випадках стереотипи можуть мати шкідливий вплив, тому що формують наші очікування, щодо по­ведінки інших людей. Якщо ці очікування є негативними, ми чекаємо несподіваної поведінки з боку членів «чужої» групи. Якщо, до того ж, вони надмірно узагальнені, мож­на передбачити, що більшість «чужих» буде поводитись так само. В той же час, ми менш схильні трактувати представника іншої групи, іншої культури як індивіду­альність, яка має власні неповторні риси. Якщо стереотипи є фальшивими вони спричиняють людям страж­дання, є помилковими, а це призводить до непоро­зумінь та конфліктів.

Стереотипне мислення включене органічно в кожен процес пізнання. Таким чином, схеми мислення, тобто стійкі стереотипи, не обов’язково є показниками деякого «обмеженого» розуму, а лише відображають схильність до редукції (спрощення) інформаційної невизначеності тобто відображають адаптивну сутність людської психіки.

Адаптація як процес, характеризується двома тен­денціями: тенденцією до збереження — досягнення рівноваги і тенденцією до зміни порушення рівно­ваги для досягнення нового. Дихотомія «збереження – зміна», що характеризує дві тенденції особистості, проявляється в ситуаціях, що потребують оцінки, вибору та прийняття рішення. У випадку переваги тенденції до збереження людина прагне використати вже існуючі та перевірені способи поведінки і оцінки. Друга тенденція – до зміни — проявляється у прагненні особис­тості розширити діапазон своїх поведінкових реакцій по-новому оцінюючи ситуацію не боячись обрати но­вий спосіб поведінки, який був би адекватним щодо си­туативних змін.

Етнічні упередження

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Диференціація понять «етностереотипи», «етнічні упередження», «етнічні забобони»

Краще зрозуміти мало, аніж зрозуміти погано.

Анатоль Франс

Гостро дискусійним як у нас, так і за кордоном залишається питання щодо співвідношення понять етнічний стереотип, упередження та забобони. Найприйнятнішою щодо диференціації цих понять є точка зору Г.Солдатової. Розглянемо її докладніше.

Дослідниця підходить до поставленої проблеми через визначення по­нять ширшого контексту, зокрема поняття етноконтактна ситуація. Згідно з її поглядами, історія міжетнічних відносин – це безперервний ланцюг опосередкованих і неопосередкованих етноконтактних ситуацій, тобто соціальних ситуацій міжетнічного спілкування. Основою міжгрупової етноконтактної ситуації є суб’єкт-суб’єктна взаємодія, де суб’єкта­ми діяльності й пізнання є етнічні групи чи їхні представники, які є носія­ми позиції групи. Етноконтактна ситуація поєднує щонайменше дві групові позиції, кожна з яких базується на власному соціокультурному досвіді, але кристалізується й розвивається не сама по собі, а в контексті міжгрупових взаємовідносин. Етноконтактні ситуації автор розглядає як когнітивно-комунікативні: метою міжетнічної взаємодії, що відбу­вається в них, є вирішення комплексу пізнавальних і комунікативних завдань, а репрезентація рішень можлива на рівні конкретних дій.

Когнітивно-комунікативний рівень етноконтактної ситуації (на противагу рівню конкретної поведінки) автор описує за допомогою понят­тя “установчі міжетнічні утворення” – соціально-перцептивні феноме­ни етнічної свідомості, когнітивна структура яких має емоційно-оціночне ставлення до різних етнічних груп і які характеризують рівень готов­ності до відповідних реакцій поведінки в ситуаціях міжетнічного спілку­вання Саме до цих утворень і належать етнічні стереотипи, етнічні упе­редження та етнічні забобони

Дослідниця розглядає етнічні стереотипи як родове поняття щодо двох останніх. Відображаючи прагнення людей до збереження позитивної етнокультурної ідентичності, етнічний стерео­тип відіграє важливу соціальну роль, як фактор консолідації та фіксації етнічної групи Виходячи з поняття «норми» міжетнічного спілкування, коли основою взаємодії в етноконтактній ситуації є соціокультурний діалог, причому діалог не просто двох груп чи двох особистостей, а діа­лог в їхньому образі двох контекстів, автор розглядає актуалізацію сис­теми етнічних стереотипів як нормальну складову міжетнічного спілку­вання.

Зрушення в структурі етнічного стереотипу, що відбувається в резуль­таті накопичення негативного емоційного заряду, і перетворення стерео­типу в негативний, є, на думку дослідниці, початком існування етнічно­го упередження і передумовою формування забобону. Причинами такої трансформації можуть стати найрізноманітніші чинники, серед яких найважливішу роль відіграють соціально-економічні й політичні.

Етнічні упередження – перехідні утворення між такими стійкими структурами, як етнічний стереотип і етнічний забобон. Психологічною основою формування упереджень є поглиблення тенденції до перебільшення розбіжностей між власною та іншими етнічними групами, з одного боку, й мінімізація відмінностей всередині власної групи — з іншо­го, що зрештою веде до зміщення позитивного балансу в сфері соціаль­ної перцепції на користь власної етнічної спільноти.

Наявність упереджень в етнічній самосвідомості особистості чи гру­пи є передумовою й підґрунтям для формування етнічних забобонів. Як правило, перший тип установчих новоутворень не пов’язаний з відкри­то ворожими проявами у поведінці, а активно репрезентується тільки на рівні вербальної поведінки і тільки в опосередкованій етноконтактній ситуації, тобто за відсутності прямого контакту з представниками різних етнічних спільнот. Упередження, залежно від ступеня концентрації нега­тивного афективного заряду і від типу етноконтактної ситуації, відпові­дають таким формам поведінки, як уникання спілкування з представни­ками певних етнічних спільнот чи ухиляння від міжетнічних контактів у деяких сферах життєдіяльності. Феноменологічними індикаторами упе­реджень можуть слугувати стійкі переваги, що надаються представни­кам певних національностей.

Перехід від надання переваг до усвідомлення верхності власної етніч­ної спільноти над чужими призводить до появи національних забо­бонів. Процеси етносоціальної категоризації і міжетнічного порівняння в цьому разі відбуваються на основі різкого протиставлення, на жорсткій опозиції “свого” та “чужого”, коли потреби й інтереси власної етнічної спільноти протиставляються інтересам і потребам інших. У забобонах спостерігається поляризація структури, що збалансовує негативний афек­тивний заряд щодо зовнішньої етнічної групи. Саме в стійкості структу­ри, на думку автора, криється причина того, що він погано піддається корекції під впливом раціональної інформації. Поляризація структури забобону робить його реальною суб’єктивною рушійною силою в ситуа­ціях міжетнічного спілкування. Останнє скорочує відстань між забобо­ном і поведінкою. Збільшення в забобонах емоційного заряду зумовлює ту ірраціональність, яка характерна для його регулятивної функції в міжетнічних відносинах. Поведінка, що відповідає рівню забобонів, має виразно дискримінаційний характер, наприклад якісь вчинки щодо об­меження можливостей, прав чи привілеїв, якими можуть користуватися члени етнічної групи, що дискримінується.

Отже, етнічний стереотип і етнічний забобон – це утворення різного порядку; їх не можна ототожнювати, а треба розглядати як різні регуля­тивні механізми. Причому оскільки трансформації етнічного стереотипу в його вироджені форми – результат, зумовлений “зовнішніми” причи­нами (економічними, соціальними, політичними, культурними), тому по­рівняно зі стереотипом забобони є більш “соціальним” міжетнічним уста­новчим феноменом. Це означає, що його формування, як і його зворотні трансформації, значною мірою визначаються передусім конкретною сус­пільно-історичною ситуацією. Етнічні забобони – це симптоми хворого в соціальному плані суспільства, але їх можна подолати, як можна долати негативні соціальні явища в різних сферах життєдіяльності людини. Що ж до існування етнічних стереотипів, то воно природне, а тому неминуче доти, доки існують нації, народності та інші етнічні групи.

Сучасний американський дослідник Фред Джандт, автор книги «Вступ до міжкультурної коммунікації», відзначає, що в більшості випадків етнічні упередження використовують не для добрих цілей. Вони часто є зброєю пропаганди расизму і ксенофобії. Наприклад, антисемітська пропаганда, заснована на стереотипах, активно велася в Німеччині в 1920-1930-х роках в результаті, німецький народ достатньо індиферентно і навіть схвально поставився до масового знищення.

У США довгий час в засобах масової інформації превалювали негативні стереотипи по відношенню до чорношкірих. У 2002 році Колумбійський університет опублікував результати свого дослідження про застосування смертної страти у світі. Як виявилося, суди були упередженими до певних груп людей. Наприклад, смертні вироки в Північній Америці і Європі частіше ухвалюються в тих регіонах, де вищий відсоток чорношкірого населення. Шанс чорношкірого американця бути засудженим до виняткової міри покарання вище, ніж у білого, що зробив аналогічний злочин. Однією з причин цього вважаються расові стереотипи присяжних.

Етнічні стереотипи та упередження мають властивість видозмінюватися залежно від змінних умов. Так, упередження по відношенню до мігрантів і іммігрантів, як правило, базується на двох різних стереотипах. В період економічного спаду населення сприймає прибульців як загарбників, що відбирають у місцевих жителів робочі місця. В період економічного підйому, місцеві жителі звертають увагу перш за все на звичаї мігрантів, які суперечать місцевим традиціям. На якому б стереотипі не ґрунтувалася ненависть, вона призводить до того, що встановити довірчі і продуктивні відносини з ненависними групами населення неможливо. Найбільш складно боротися зі стереотипами, які існують у відносинах між двома етнічними групами, що мають давню історію конфліктів один з одним.

Бенджамін Барбер, автор книги «Джихад Проти МакСвіту», вважає, що нинішня хвиля міжнародного тероризму багато в чому викликана стереотипами. Ісламський світ сприймає Захід як світ матеріалізму, споживача, нарцисизму, аморальності та ін. Природно, що подібні погляди є живильним середовищем для появи терористів.

Істинність етностереотипів

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Проблема істинності етностереотипів

Дехто уявляє, начебто цілком точно знає птаха, якщо бачив яйце, з якого він вилупився.

Генріх Гейне

Дискусійним залишається питання щодо проблеми істинності, точності і відповідності реальності всіх стереотипних образів. Річ у тім, що Ліппман вважав неточність, а то й хибність стереотипних уявлень чи не найважливішою їхньою характеристикою. Його перші послідовники також інтерпретували стереотипи як дезінформацію чи сукупність міфів. Цей погляд довго домінував у науці завдяки тому, що аналіз етнічних стереотипів у перші десятиріччя зосереджувався на дослідженні негативно забарвлених упереджених образів ворогів, представників національних меншин та ін. (наприклад, у США переважно вивчалися стереотипи негритянського населення Америки, мігрантів з Мексики, Пуерто-Ріко і т.ін.). Лише з 50-х років набуває поширення гіпотеза О.Клайнберга щодо наявності в стереотипах певної частки істини. Пізніше цей погляд стає більш популярним. Зокрема, Г.Таджфел стереотипізацію розглядає вже як певну раціональну форму пізнання, як різновид більш універсального процесу – категоризації.

Розгортання й поглиблення дискусії щодо істинності етностереотипів викликало появу нових проблемних питань, наприклад питання про те що вважати критерієм їхньої точності. Тут також немає ще загально­прийнятих і усталених положень. Так було висловлено гіпотезу, згідно з якою ознакою й водночас мірою істинності стереотипу є ступінь його узгодженості з автостереотипом представників цього етносу. Для інших учених більш популярною є думка про те, що мірою істинності стереотипу може бути ступінь його узгодженості з гетеростереотипами інших етносів щодо цієї самої етнічної спільноти. Нарешті, ще одна спроба вирішення цього питання фактично взагалі знімає його з порядку денного, оскіль­ки згідно з нею будь-який стереотип є істинним, бо правдивість його визначається не тим, наскільки точно він передає риси об’єкта, а тим, що він завжди відбиває якісь якості суб’єкта стереотипу – тієї групи, серед членів якої ці уявлення поширені.

Наступне дискусійне питання стосується чинників, що впливають на етностереотипи. Певною мірою воно є продовженням розглянутої про­блеми, якщо її переформулювати так: чи залежать і наскільки етно­стереотипи від реальних якостей тієї етнічної спільноти, образом якої вони є (тобто від об’єкта)? Чи залежать і наскільки етностереотипи від характеристик тієї етнічної спільноти, серед членів якої вони поширені (тобто від суб’єкта)? Але зрозуміло, що цими аспектами зазначена про­блема не обмежується. Так, у науковій літературі обговорюється питан­ня про те, чи впливають (і якщо впливають, то на що саме і як) різні форми міжетнічних контактів. За “гіпотезою контакту”, чим більше, дов­ше й глибше взаємодіють між собою етнічні спільноти, тим вищою буде істинність стереотипів, їхнє ототожнення з оригіналом. З іншого боку, теорії етноцентризму свідчать, що прямі контакти розмивають і пору­шують систему етнічних стереотипів. Проте обидва ці положення потре­бують додаткових пояснень, обмежень і уточнень. (Наприклад, ще в 1954 році Г. Олпорт показав, що контакт дійсно сприятиме зменшенню нега­тивного забарвлення етностереотипів, але лише за умови виконання трьох основних вимог: рівність статусу контактуючих груп; заохочення й підтримка міжетнічних контактів владою; наявність спільної мети, що зумовить певні форми взаємодії. Пізніше ці умови уточнювалися, кори­гувалися й конкретизувалися).

Етнічні стереотипи

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Розділ ІІІ. ЕТНОСТЕРЕОТИПИ

Етнічні стереотипи є складовою соціальних стереотипів. Соціальний стереотип (від гр. – stereos твердий і typos відбиток) відносно стійкий та спрощений образ соціального об’єкта (групи людей, окремої людини, події, явища та ін.), що складається в умовах дефіциту інформа­ції як результат узагальнення особистісного досвіду індивіду та уявлень, які прийняті в суспільстві.

Стереотипи є складовою частиною масової культури. Вони можуть формуватися на основі віку («Молодь слухає тільки рок-н-рол»), статі («всі чоловіки хочуть від жінок тільки одного»), раси («японці не відрізняються один від одного»), релігії («іслам релігія терору»), професії («всі адвокати шахраї») і національності («всі євреї жадібні»). Існують також стереотипи географічні (наприклад, «життя в невеликих містах безпечніше, ніж в мегаполісах»), речові (наприклад, «німецькі машини найякісніші») та ін. Стереотипи в більшості випадків носять нейтральний характер, проте при їх перенесенні від конкретної людини на групу людей (соціальну, етнічну, релігійну, расову) часто набувають негативного відтінку. Саме на стереотипах засновані такі явища, як расизм, сексизм, ісламофобія та ін.

 

Календар для мережі автоцентрів Truck Center.

Світ очима дальнобійників крізь лобове скло великовантажного автомобіля. Характерні національні риси і стереотипи обіграні дотепно і майстерно. Справжня подорож навколо світу в 12 картинках

 

Термін «стереотип» означає повторення, відтворення яких-небудь зразків у певній діяльності. Отже, поняття «стереотип поведінки» в за­стосуванні до етносу характеризує систему стійких звичаїв і традицій певного етносу.

Крім цього, відокремлення однієї національної спільності від інших не виключає наявності контактів між ними, спільної діяльності, у резуль­таті якої етноси отримують певну інформацію один про одного. На осно­ві цієї інформації формуються етнічні стереотипи, які є усвідомленням характерних, з точки зору певного етносу, ознак інших національних спільностей. Це усвідомлення здійснюється у формі побудови образу цієї етнічної групи. Отже, в етнічній психології поняття «стереотип» ду­же часто застосовується як уявлення одного етносу про інший або ж власний народ.

Своїм походженням і популярністю у психологічній літературі термін «стереотип» зобов’язаний американському журналісту Уолтеру Ліппману, який вперше використав його в 1922 р. у своїй книжці „Суспільна думка”. Бе­ручи інтерв’ю в різних діячів і представників широкого загалу з приво­ду тих або інших подій, У. Ліппман звернув увагу на те, наскільки різни­ми можуть бути погляди на одну й ту саму подію та її оцінки. Він вису­нув гіпотезу про наявність упередженості, яка існує в певних стійких ут­вореннях, „pictures in our heads” (картинках у наших головах), які актив­но впливають на сприймання людей та подій. Перенесена на ґрунт сприймання групи ця думка доповнилась уявленням про те, що, згідно з цими «картинками», члени будь-якої групи дуже схожі, практично ідентичні одне одному. Для фіксації цієї ідеї У. Ліппман запозичив з поліграфії термін «стереотип», який там означає металеву пластину з рельєф­ними печатними елементами, яка застосовується для відтворення одного й того ж тексту за умов друкування великих тиражів. Він же запровадив вираз „соціальний стереотип”, який почав вживатися в розумінні певних схематичних культурно-зумовлених малюнків світу в голові людини, а функцією їхньою стали вважати економію зусиль під час сприймання різних соціальних об’єктів та явищ, а також захист певних культурних позицій та норм. Психологи взяли на озброєння цей термін і почали ак­тивно досліджувати сам феномен.

У. Ліппман виокремлював чотири аспекти стереотипів. По-перше, стереотипи завжди простіші, ніж реальність складні характеристики стереотипи «укладають» в дві-три пропозиції. По-друге, стереотипи люди набувають (від знайомих, засобів масової інформації і ін.), а не формулюють їх самі на основі особистого досвіду. По-третє, всі стереотипи помилкові, більшою чи меншою мірою. Завжди вони приписують конкретній людині межі, якими вона зобов’язана володіти лише через свою приналежність до певної групи. По-четверте, стереотипи дуже живучі. Навіть якщо люди переконуються у тому, що стереотип не відповідає дійсності, вони схильні не відмовитися від нього, а стверджувати, що виключення лише підтверджує правило. Наприклад, зустріч з високим китайцем лише переконує жертву стереотипу у тому, що вся решта китайців маленького зросту. Стереотип може змінитися і бути перенесений на іншу групу населення. Наприклад, американці на початку 20 століття називали євреїв «довгоносими». Проте згодом стало очевидним, що далеко не всі євреї володіють видатними прикрасами на лицях. Нині цей епітет періодично вживають по відношенню до арабів.

Сучасні дослідники обмежують зміст етнічних стереотипів тими уявленнями та образами, що сформувались у певної спільноти щодо інших етнічних груп. Такі етностереотипи вважаються найрозповсюдженішими та найбільш вивченими, у подальшому їх назва­ли гетеростереотипами. Згодом визначення поняття «етнічні стереоти­пи» доповнили образами та уявленнями стосовно власної етнічної групи, які назвали автостереотипами.

Французький науковець Паскаль Бодрі, що довгий час живе у США, опублікував книгу «Французи і американці: Інший берег», в якій привів перелік якостей, якими, на думку французів, володіє типовий житель США. Американець доброзичливий і товариський, галасливий, грубий, інтелектуально недорозвинений, працелюбний, екстравагантний, самовпевнений, повний упереджень, недооцінюючий досягнення інших культур, багатий, щедрий, нерозбірливий і вічно кудись поспішаючий.

У свою чергу, Херрієт Рошфор, американка, що живе у Франції, в книзі «Французький тост» привела перелік типових уявлень американців про французів. Французи користуються репутацією ледарів, що не говорять англійською з ідеологічних міркувань. Вони самовдоволені, неввічливі і непревентивні, проте, вельми попереджувальні до дами та артистичні. З ними дуже важко зближуватися. Французи живуть в бюрократичній соціалістичній державі і повністю залежать від урядовців. Вони не уміють воювати і американцям двічі доводилося рятувати Францію в 20 столітті. Крім того, французи неохайні, їдять равликів і жаб.

Етностереотип – це узагальнений, емоційно-насичений образ етнічної групи або її представників, який створено історичною практикою міжетнічних стосунків.

Віддзеркалюючи бажання людей зберегти етнокультурну ідентич­ність, етностереотип відіграє важливу соціальну роль як фактор консолі­дації та фіксації етнічної групи.

Етностереотипи мають трикомпонентну структуру:

1) констатація особливостей етнічної групи – когнітивний (пізнавальний) елемент;

2) ставлення до цих особливостей, що зумовлює їхню оцінку – емо­тивний елемент;

3) формування певного типу поведінки щодо цієї етнічної групи конативний (поведінковий) елемент.