2. Енергетична концепція етногенезу Л. Гумільова

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

2. Енергетична концепція етногенезу Л. Гумільова

За час свого існування етнос поступово втрачає весь запас енергії, яку він одноразово одержав після спалаху космічного випромінювання. У названих часових рамках етнос проходить кілька фаз розвитку. Кожна з них пов’язана з певним рівнем пасіонарної напруги та характеризується специфічними стереотипами поведінки.

Фаза підйому починається з пасіонарного поштовху і появи нового етносу. Вона триває 200-300 років. Цей період пов’яза­ний з інтенсивним зростанням пасіонарної напруги етносу та всіх видів його активності, його енергетичною експансією. Заради ство­рення своєї держави як основної мети пасіонарії йдуть на значні жертви.

Найвища (акматична) фаза етногенезу пов’язана з найбіль­шим піднесенням пасіонарної напруги. Максимальне зростання пасіонарної напруги (різке зростання чисельності пасіонаріїв) у поєднанні з ростом індивідуалізму, зростанням кількості субет­носів і етнографічних груп часто стають причиною розгортання внутрішньоетнічних конфліктів. Пасіонарії «забувають» про свою велику мету і зосереджуються на задоволенні власних інтересів і амбіцій. Ця найтяжча фаза в житті етносу, що супроводжується внутрішніми конфліктами і громадянськими війнами, триває бли­зько 300 років. У цих конфліктах пасіонарії взаємно винищу­ються, а рівень пасіонарної напруги різко спадає. На зміну їм приходять субпасіонарії, які нездатні сприйняти необхідної енергії для адаптації в навколишньому середовищі (волоцюги, люмпе­ни, босяки, бомжі). Настає нова фаза етногенезу.

Фаза надлому (кризова) позначена різким зниженням пасіо­нарної напруги, зростанням чисельності субпасіонаріїв, гостри­ми конфліктами усередині етносу, розколами етнополітичних утворень. Фаза надлому триває близько 200 років.

Фаза інерції (бездіяльності, нерухомості) починається з не­значного піднесення рівня пасіонарної напруги з наступним її поступовим спаданням. Вона характеризується посиленням дер­жавних і соціальних інститутів, нагромадженням матеріальних і культурних цінностей, активним перетворенням ландшафту. У суспільстві домінують законослухняні і працелюбні посереднос­ті, орієнтація на загальноприйнятий стандарт. Фаза інерції ви­глядає як початок творчої діяльності, але при цьому рівень пасіонарної напруги постійно спадає. Це свідчить, що під маскою процвітання йде загнивання етносу.

Фаза обскурації (старості, відживання) етносу настає тоді, коли йому вже понад 1100 років. Ознакою його старості є падін­ня рівня пасіонарної напруги нижче нуля і значне зростання кількості субпасіонаріїв. Етнос продовжує існувати за рахунок раніше набутих матеріальних і культурних цінностей, але не­спроможний до конструктивної діяльності, бо численні субпасіонарії постійно вимагають задоволення своїх ненаситних потреб. За цих умов суспільні інститути починають розкладатись: узако­нюється корупція, зростає злочинність, до влади приходять аван­тюристи, працелюбних і чесних людей переслідують та винищу­ють. Настає помітне скорочення чисельності етносу, який в цю добу може бути легко завойований сусідами.

Фаза регенерації (відродження, відновлення), що інколи має місце в етногенезі, засвідчує короткочасне відродження етносу за рахунок припливу пасіонаріїв з окраїн та з чужих етнічних спільнот. Вони можуть протягом певного часу відігравати прові­дну роль і дещо затримати загибель етносу.

Фаза меморіальна (загибелі, статична, реліктова) засвід­чує завершення процесу етногенезу. Етнос вичерпав весь запас пасіонарної енергії, здобутої внаслідок короткотермінового спа­лаху космічного випромінювання. Його члени, майже без жод­них змін, повторюють з покоління в покоління збережені тради­ції. Якщо сусіди не нападають, то такий етнос чи його залишки поступово розпадаються, а його члени перетворюються на гос­тинних, безневинних, доброзичливих, працьовитих і консерва­тивних людей, які не хочуть нічого змінювати. Перехід до заключного етапу меморіальної фази має вигляд поступового забування традицій минулого. У такому статичному стані етнос може перебувати неймовірно довго.

Новий цикл розвитку статичного (реліктового) етносу може бути викликаний лише новим пасіонарним поштовхом, при яко­му виникає нова пасіонарна етнічна популяція. Вона не воскре­шає старий, а створює новий етнос з новими ознаками і рисами. З пасіонарного поштовху починається новий виток етногенезу.

Енергетична концепція етногенезу Л.Гумільова доволі струнка і приваблива. Але вона має вигляд наукової гіпотези, бо її вихі­дним положенням є припущення про спалахи загадкового космі­чного випромінювання, що спричиняє пасіонарний поштовх. Крім того, етногенез далеко не всіх етносів вписується у виділені ним фази, а їх послідовність та хронологічні межі часто не підтвер­джуються конкретними фактами етнічної історії.

Навіть схематична характеристика перебігу етногенетичних процесів засвідчує, що однозначної відповіді на питання про їх причини і рушійні сили немає. Поєднання соціально-психологічних та біологічних (популяційних) чинників в етногенезі є очевид­ним. Механізми виникнення, розвитку і зникання (розпаду) ет­носів можна зрозуміти, поєднавши названі чинники з явищем пасіонарності. До пасіонаріїв належать індивіди, які від народження здатні вбирати (абсорбувати) із зовнішнього середовища більше енергії, ніж це необхідно для їх особистого і видового збереження. Пасіонарність – це така генетична, біологічно ус­падкована поведінкова активність, яку можна пов’язати з фі­лософським поняттям «інтерес». Рушійною силою дій кожної людини, соціальних і професійних груп, поколінь, сімей, родів, племен, етносів, держав та її органів є інтерес. Зміст інтересу визначається конкретними умовами життя, місцем перелічених груп у системі суспільних відносин. Він стає реальною причи­ною соціальних дій, подій, звершень, а в їх основі формулаінтерес–стимул–дія. Людських інтересів величезна кількість. Су­спільне життя надає їм як соціальних, так і етнічних форм.

Універсальність дії інтересів з найдавніших часів до наших днів простежується як в соціальних, так і в етнічних формах буття людських спільнот. Індивідуальні і групові людські інте­реси спричиняються біологічними і соціальними потребами лю­дей. Перші з них проявляються в інстинктах («інтересах») вижи­вання, самозбереження, самовідтворення, родових потреб самоідентифікації і т.ін., а другі – в соціальній, господарсько-куль­турній і побутовій специфіці, самоназві, самоідентифікації, про­явах солідарності і т.ін. Поєднання обох груп інтересів з ендогамністю етносоціальних спільнот засвідчує, що етногенез як про­цес появи і зникнення етносів не можна відривати від господар­ської діяльності, зміни суспільних систем, економічної і полі­тичної історії та від природно-географічного середовища. Поєд­нуючись з біологічною природою етносів, ці фактори проявля­ються: у демографічних вибухах і розширенні території розсе­лення новонароджених етносів; у підвищенні їх політичної, вій­ськової, адміністративної, культурної і релігійної активності; в ускладненні внутрішньої мозаїчності етносів; у змінах етнічних стереотипів, жорсткій регламентації поведінки та складанні но­вих культурно-побутових традицій і т.п. Це дає підстави ствер­джувати, що етногенез – це вся сукупність со­ціально-культурних і біологічних процесів, які проявляються при функціонуванні етносів від початків виникнення, на ос­нові раніше існуючих компонентів, до складання обличчя ет­нічних спільнот та їх зникнення.

Етногенез як процес існування етносів в історичному часі засвідчує їх розвиток від появи на історичному небосхилі до схо­дження з нього. Кожен етнос існує в часі, а це означає, що він не лише зберігає традиції шляхом передачі етнічної інформації від покоління до покоління, а й постійно змінюється.

Вивчення й уточнення етногенезу конкретних етносів, крім наукового, має ще і важливе прикладне значення, бо дає змогу зрозуміти як їх етнополітичний і етнокультурний стан, так і виявити причини етносоціальних протиріч, що часто маскують­ся під конфесійні, расові чи соціальні.

Із сказаного випливає, що етнічна історія людства є багатостадіальним процесом і що в кожній із стадій відбуваються різні етногенетичні процеси. Такі процеси призводять до того, що на одному етнічному ґрунті можуть розвиватися різні етноси.

1. Енергетична концепція етногенезу Л. Гумільова

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

1. Енергетична концепція етногенезу Л. Гумільова

Коли стоїш спиною до сонця, бачиш лише власну тінь.

Амін ібн Фаріс Рейхані

Автор концепції виходить з того, що поверхня землі кілька разів за тисячоліття потрапляє під дію короткочасних спалахів особливого космічного випромінювання. Воно викликає мутацію того гена людини, який відповідає за сприйняття організмом енергії зовнішнього світу. Такі спалахи і мутації людського гена спричиняють пасіонарний поштовх (від лат.passio. patiorак­тивність, пристрасність, жертовність, чуттєвість).

Річ у тім, що досліджуючи тритисячолітній період в житті Землі – інтер­вал з XII ст. до н.е. до XIX ст. н.е. («від падіння Трої до поразки Наполеона»), – Гумільов звернув увагу на те, що в цей період етноси виникали не рівномірно й поступово, а спорадично й безладно (“спалахами”), певни­ми групами в різних регіонах (за образним висловом автора, “складаєть­ся враження, ніби час од часу хтось шмагає батогом земну кулю” і на місцях “рубців” виникають нові етноси). Ці смуги шириною близько 300 км мо­жуть простягатися як у меридіанному, так і в широтному напрямку. Вони виникають не часто (2-3 рази на тисячоліття; зокрема, протягом згадано­го тритисячолітнього періоду Гумільов нарахував дев’ять таких смуг) і майже ніколи не проходять через одне й те саме місце.

Що ж це за смуги і як вони виникають? За гіпотезою Гумільова, вони мають космічне походження. Так, визначивши час виникнення цих смуг, дослідник порівняв знайдену послідовність з даними американсь­кого астронома Дж. Едді, який, вивчивши діяльність Сонця, побудував графік сонячної активності за 5 тисяч років. Виявилося, що час появи «смуг» хронологічно збігається з мінімумами сонячної активності, або з періодами її зниження. На підставі цих даних Л. Гумільов висловив таку гіпотезу: в період зменшення сонячної активності знижуються захисні властивості іоносфери й окремі кванти чи пучки космічного випромінювання досягають земної поверхні. Тобто, на думку автора, згадувані “смуги” – це місця на земній поверхні, куди падає потік жорсткого випромінювання з Космосу в час найнижчої сонячної активності.

Потік космічних променів спричинює, в свою чергу, процес мутаге­незу на уражених територіях. Внаслідок мікромутацій у певної кількості осіб (не у всієї популяції) виникає ген пасіонарності, який не впливає на анатомію чи фізіологічні процеси, а деформує лише стереотип пове­дінки. Пасіонарна ознака є рецесивною генетичною ознакою, яка дає змогу особам, що мають ген пасіонарності – пасіонаріям – абсорбу­вати біохімічну енергію із зовнішнього середовища, що фенотипно про­являється у вигляді підвищеної активності й гіперпрацездатності. Отже, пасіонарність має енергетичне походження, а на психічному рівні ця гіперенергія може проявлятися в різних формах залежно від місця, епо­хи, попередніх норм і стереотипів поведінки тощо. Цієї енергії виста­чає на те, щоб подолати інерцію старих стереотипів поведінки й запро­вадити в життя нові, що, як вважає Гумільов, і є головною ознакою народження нового етносу.

Пасіонарність не є корисним надбанням для особи та її близьких, бо вона пов’язана з гальмуванням інстинкту самозбереження у її носіїв. Тому ознака, як шкідлива, не затримується довго в популяції, а від­браковується природним добором. З кожним поколінням кількість осіб, які мають ген пасіонарності, зменшується. Етногенез, за Гумільовим, це поступова втрата системою пасіонарності. І якщо графічно соціогенез описується традиційно спіраллю, то етногенез – спеціальною кривою зміни пасіонарної напруги етнічної системи, яку автор зображує у виг­ляді кривої “згоряння ватри”, “вибуху порохового складу” чи “в’янучо­го листя”.

Поява певного числа об’єднаних спільною метою пасіонаріїв на території з достатньо різноманітними ландшафтами може ста­ти пусковим механізмом появи нового етносу. Пасіонарний по­штовх спричиняє бурхливий процес етногенезу, що триває 130-160 рр. і завершується виникненням нового етносу з новими поведінковими і культурними стереотипами. Створювані пасіонаріями нові поведінкові стереотипи передаються міжпоколінними зв’язками від пращурів до нащадків наслідуванням і навчанням. Після пасіонарного поштовху етнос проходить кілька закономір­них фаз свого розвитку і буття. Повний цикл життя етносу три­ває близько 1500 років, якщо етнос не гине раніше під дією зов­нішніх причин.

2. Сугестивна концепція етногенезу Б. Поршнєва

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

2. Сугестивна концепція етногенезу Б. Поршнєва

Б.Поршнєв вважав, що при всій варіативності форм спільнот вони завжди конституюються через протиставлення ми й вони. (Пізніше з цієї вихідної опозиції розвивається «ви», яке є, з одного боку, не ми, бо це щось зовнішнє, але й не вони, оскільки тут спостерігається не протиставлення, а певне взаємне тяжіння. З ви поступово формуються він і ти і лише на завершальному етапі – я). Ця генеза безпосередньо не торкається теми визначення етносу, але важливо зазначити, що соціально-психологічне протиставлення (мивони), на думку вченого, є вихідним відносно індивідуально-психологічного. Що ж до самої вихідної опозиції, то в ній історично більш раннім було вони.

Отже, вони первинніші, ніж ми. Першим актом соціальної пси­хології Поршнєв називав виникнення уявлення про них. Уявлення про свою спільноту – вторинне, воно розвивалося за допомогою механізму контрсугестії через протиставлення своїхчужим, де перше уяв­лення про ми було – ми не такі, як вони (а не навпаки: вони – це ті, що не ми). Далі поняття ми починало викристалізовуватися й на­повнюватися конкретним змістом. У цьому неабияку роль відігравав механізм контр-контрсугестії.

Як випливає безпосередньо із терміна, контр-контрсугестія спрямо­вана проти контрсугестії, вона є поверненням до сугестивних механізмів, але на іншому – вищому – рівні. Якщо одним з проявів контрсугестії, як зазначалося, були етнодиференціюючі процеси, то процеси внутрішньоетнічної консолідації були безпосередньо пов’язані із сугестією та контр-контрсугестією.

Так, за Поршнєвим, сугестивні процеси завжди інтенсифікуються за умови активізації відчуття контакту та спілкування. Саме тому в усіх спільнотах чільне місце відводилося загальним народним святам, гулян­ням, спільній племінній трапезі, спільному співу тощо. Результатом такої активізації відчуття контакту та спілкування було посилення сугестивних процесів, зниження критики, піднесення довіри до загалу, що свідчило про посилення почуття належності до “ми” (етнічну ідентифікацію), та пози­тивно впливало на зростання внутрішньоетнічної консолідації.

Сугестії також сприяли ізоляційні процеси, оскільки вони збільшува­ли вірогідність міжіндивідних контактів у межах ізольованої від інших суспільств етнічної групи. Тому використання природних чинників, що сприяли відгородженості спільноти, або зведення штучних “стін” як у буквальному (скажімо, “велика китайська стіна”), так і в переносному (згадаймо формулювання “за залізною завісою”) значенні разом з поси­ленням замкненості сприяли розвитку консолідаційних процесів.

Одним із найвагоміших засобів контр-контрсугестії Б.Поршнєв та­кож вважав повторення будь-якої інформації. Саме цей механізм, на дум­ку багатьох, лежить в основі всіх колективних уявлень. Дійсно, будь-який етнос не може існувати без постійної репродукції певних культурних надбань. На цьому базуються традиції, звичаї, культи, ритуали, обряди тощо. Їхнє постійне колективне відтворення намагається виключити можливість будь-якої новації, а отже, “уторовує доріжки”, аби полегши­ти “запуск” сугестивних процесів. Репродукція (і тим самим трансляція будь-яких елементів культури) формує комплекс ознак, що відрізняє один етнос від інших, а також відіграє роль етноконсолідуючого чинника.

1. Сугестивна концепція етногенезу Б. Поршнєва

© МИКОЛА МАХНІЙ ЕТНОЕВОЛЮЦІЯ: Науково-пізнавальні нариси. — К.: Blox.ua, 2009

Розділ ІІ. ЕТНОГЕНЕЗ

Дослівний переклад з грецької слова «етногенез» – походження народу. Під етногенезом розуміють процес історич­ного походження та буття етнічних груп, що пов’язаний з розви­тком виду Homo sapiens.

Проблеми етногенезу – одні з найскладніших у сучасній на­уці. Це спричинено тим, що етнічна історія народів обумовлена взаємодією антропологічних, лінгвістичних, демографічних, го­сподарсько-культурних, психологічних та інших чинників.

 

Сугестивна концепція етногенезу Б. Поршнєва

Дивний цей світ, де двоє дивляться на одне й те саме, а бачать повністю протилежне.

Агата Крісті

Серед концепцій, які пояснюють виникнення й функціонування ет­носів за допомогою певних біопсихічних явищ та закономірностей, відно­сять теорію Б.Поршнєва. Чільне місце в ній посідає феномен внутрішньо-етнічної сугестії та міжетнічної контрсугестії. Що ж стояло для автора за цими поняттями?

Сутність навіювання, на думку автора, полягає в тому, що за наяв­ності найповнішої й беззаперечливої довіри у того, хто слухає, до того, хто говорить, у одного блокується робота власної першосигнальної си­стеми, а натомість виникають образи та уявлення, цілеспрямовано вик­ликані словами іншого. Ці образи й уявлення, в свою чергу, потребують таких реакцій і дій, як це буває тоді, коли вони викликані власним відчут­тям і сприйманням, а не опосередковано – через іншу людину. Звернімо увагу на те, що дослідник під терміном «сугестія» мав на увазі не гіпноз чи сугестивне втручання уві сні, а навіювання, що відбувається в нор­мальному стані, причому лише його вербальні форми (для невербального «зараження» він користувався терміном «наслідування»).

З погляду Б.Поршнєва, сугестія (навіювання) була вихідним субстратом будь-яких соціально-психологічних відносин між людьми. Людство почало свій розвиток, уже маючи сугестію як продукт попереднього ви­творення, але специфічно людських рис воно почало набувати з ви­никненням механізмів, що давали змогу загальмувати процес сугестії, активно протидіяти йому.

Б.Поршнєв висловлював думку про те, що первісні люди почали про­тидіяти сугестивним механізмам з найпростіших способів, зокрема, уни­каючи контакту. Він вважав, що коли скупчення людей в місцях виник­нення первинних поселень досягло критичної величини, людям стало тісно «через появу й розвиток тягаря міжіндивідуального тиску». Вони шукали порятунку у втечі, а отже, в розселенні на порожніх, незайманих територіях. Причому швидкість розселення людей по всіх куточках зем­ної кулі (таких темпів не демонстрував жоден вид тварин) була для вче­ного ще одним підтвердженням неприйнятності для людей «тягаря» су­гестії та активного пошуку засобів боротьби з ним.

Серед форм протидії – контрсугестії – Б.Поршнєв виокремлював механізм формування недовіри як один із первинних захисних фено­менів. Так, розподіл спільноти на авторитетних і неавторитетних осіб був одним із засобів, що давав змогу зменшити число тих, хто міг «за­пускати» сугестивний процес (до неавторитетних а priori критичне став­лення, що протидіє навіюванню). У цьому руслі лежить, на думку авто­ра, і принцип висування із загалу лідерів – визнаних авторитетів у будь-якому суспільстві (вождів, пап, президентів). За цим вчинком стоїть таке позасвідоме міркування мас: «хай слово одного має нездоланну силу, але це не така вже й велика платня за можливість не слухати чи не визнавати решту».

Розподіл людства на розмаїття етносів також можна розглядати як спосіб обмеження дії сугестії. І річ тут не лише в тому, що диференціація людей на тих, хто належить до рідного етносу (наших), і тих, хто не належить (чужих), кількісно обмежує число потенційних сугесторів. Процес сугестії у цьому разі ускладнюється ще й тим, що такий розподіл зумовлює й якісну несумісність – нерозуміння один одного через різні мови, через нетотожність культурних норм і звичаїв тощо.